Вищий господарський суд України у складі колегії суддів

Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства промислової політики України 2189795, 23 грн., серед яких: 1940574,46 грн. заборгованості за кредит, 142715,37 грн. заборгованості за відсотками по користуванню кредитом, 64049,56 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 42455,84 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків з користування кредитом. Позов вмотивований тим, що Казенне підприємство "Шосткінський казенний завод "Зірка" (боржник) не виконало зобов’язання в частині повернення позивачу кредиту, одержаного згідно з договором про відкриття кредитної лінії від 19.03.2007 року за № 63-В/07 та додаткових угод до нього, отже у Міністерства промислової політики України відповідно до частини 7 статті 77 Господарського кодексу України та статті 619 Цивільного кодексу України виникла субсидіарна (додаткова) відповідальність перед позивачем, а саме - обов'язок погасити заборгованість за боржника.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2009 року (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з Міністерства промислової політики на користь Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" 2189795,23 грн. заборгованості та пені. Суд послався на те, що рішенням господарського суду Сумської області від 26.06.2008 року у справі № 5/331-08 стягнуто з Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Зірка" (третя особа) на користь Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" 2189 795,23 грн. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 19.03.2007 року за № 63-В/07. Оскільки рішення господарського суду Сумської області щодо стягнення з третьої особи на користь позивача заборгованості за кредитним договором не виконано, відповідач, як зобов’язана особа, повинен виконати зобов’язання третьої особи перед позивачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 року (судді: Л.Гарник, Я.Іваненко, В.Пантелієнко) рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2009 року залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, до Вищого господарського суду України з касаційним поданням звернувся Заступник прокурора міста Києва, в якому просить рішення господарського суду та апеляційну постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 619 Цивільного кодексу України, статті 77 господарського кодексу України, статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішеннях судів попередніх інстанцій, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.03.2007 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (Банк) та Казенним підприємством "Шосткінський казенний завод "Зірка" (Позичальник), яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України №987 від 30.06.1998 року (987-98-п) перебуває у сфері управління Міністерства промислової політики України, укладений договір про відкриття кредитної лінії №63-В/07. За умовами договору Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті строком дії до 28.12.2007 року з лімітом кредитної лінії –9000000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 17,5% річних. Угодою №1 від 08.06.2007 року до кредитного договору ліміт кредитної лінії було збільшено до 12000000,00 грн. На виконання умов кредитного договору позивачем був наданий третій особі кредит на загальну суму 11876730,00 грн. Додатковою угодою №2 від 28.12.2007 року до договору про надання кредитної лінії строк повернення кредиту визначений до 01.04.2008 року. Казенне підприємство "Шосткінський казенний завод "Зірка" не виконало свої зобов’язання за кредитним договором, наданий позивачем кредит та відсотки за його користування сплатило не у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором. Господарський суд Сумської області рішенням від 26.06.2008 року у справі №5/331-08 позовні вимоги задовольнив, стягнув з Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Зірка" на користь позивача 2189795,23 грн. заборгованості та пені, 21897,95 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Накази господарського суду Сумської області від 11.07.2008 року про примусове виконання зазначеного рішення господарського суду Сумської області були направлені позивачем на примусове виконання до Відділу Державної виконавчої служби Шосткінського районного управління юстиції Сумської області.

У зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення з Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Зірка" заборгованості, Банк звернувся з позовом про стягнення зазначеної суми заборгованості з Міністерства промислової політики України, як органу управління казенним підприємством, у якого виникає субсидіарна відповідальність.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що факт наявності заборгованості Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Зірка" (третя особа) перед позивачем в сумі 2189795, 23 грн. встановлений рішенням господарського суду Сумської області у справі № 5/331-08, також встановлений факт відсутності грошових коштів для ліквідації заборгованості третьої особи перед позивачем, отже відповідач, як зобов’язана особа, повинен виконати зобов’язання третьої особи перед позивачем.

Проте такі висновки є передчасними зважаючи на наступне.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського кодексу України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Частиною 7 статті 77 Господарського кодексу визначено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Упродовж усього розгляду спору відповідач наголошував на тому, що держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну лише тоді, коли кошти підприємства є недостатніми для погашення існуючої заборгованості. Належним доказом відсутності коштів та майна у казенного підприємства, на яке може бути звернуто стягнення за виконавчим документом є постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу. В касаційному поданні прокурор зазначає, що при розгляді справи позивачем не надано належних доказів відсутності коштів у казенного підприємства, а відтак не доведено настання субсидіарної відповідальності у Міністерства промислової політики України. Проте ні суд першої інстанції ні апеляційний суд не дослідили зазначене в повному обсязі, а відтак не встановлено наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до частини першої статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення, всупереч вимогам статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, не дослідили повно і всебічно всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відтак ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України зауважує на тому, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи (дослідити усі доводи сторін, взяти їх до уваги чи відхилити їх, як юридично не спроможні), надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Керуючись статтями 111 -5, 111 -7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 року у справі № 18/281 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

Касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.