Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянувши

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою представників, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.09.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 18.11.08 господарського суду Донецької області (суддя Татенко В.М.) позовні вимоги Міськради задоволено.

Підприємство зобов'язано повернути Міськраді самовільно зайняту земельну ділянку по вул.Парковій в м.Краматорську, загальною площею 0,0411 га, привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості: літньої площадки, загальною площею 0,411 га, яка огороджена бетонними плитами, замощена тротуарною плиткою з побудованими клумбами з цеглової підпори.

З Підприємства на користь Міськради стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення мотивовано тим, що Підприємство користується спірною земельною ділянкою без отримання належних правовстановлюючих документів.

Постановою від 17.06.09 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Запорощенко М.Д., суддів – Волкова Р.В., Калантай М.В.) апеляційну скаргу Підприємства задоволено.

Рішення від 18.11.08 господарського суду Донецької області скасовано.

В задоволенні позовних вимог Міськраді відмовлено.

При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що рішенням третейського суду від 13.03.08 за Підприємством визнано право власності на будівлю, що знаходиться на спірній земельній ділянці, а постановою від 23.04.09 Донецького апеляційного адміністративного суду Міськраду зобов'язано прийняти рішення з питання поновлення договору оренди земельної ділянки, укладеного між Міськрадою та Підприємством 01.01.99.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Міськрада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 17.06.09 Донецького апеляційного господарського суду скасувати, та залишити в силі рішення від 18.11.08 господарського суду Донецької області.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Міськради залишити без задоволення, а оскаржену постанову –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.01.99 між Міськрадою та АТЗТ "Світанок" (правопопередник Підприємства) було укладено договір на право тимчасового користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою площею 0,15708 га для розміщення магазину по вул.Парковій, 75. Строк дії такого договору було визначено у один рік.

Апеляційним судом встановлено, що 23.11.99 державною комісією під головуванням заступника голови виконкому Міськради було складено та підписано усіма членами комісії акт вибору площадки під будівництво (ремонт та реконструкцію фасаду магазину по вул.Парковій, 75, замощення площадки літнього кафе, благоустрою та організації автостоянки АТЗТ "Світанок").

Судом апеляційної інстанції враховано, що 10.07.01 до умов договору від 01.01.99 були внесені зміни, відповідно до яких термін договору продовжено до 01.07.04, та внесено зміни до п. 1.2 цього договору, за яким земельна ділянка надається на умовах земельного податку. При цьому, переглядаючи справу, апеляційний суд взяв до уваги, що згідно наданих Підприємством платіжних доручень, Підприємство з липня 2004 року по січень 2009 регулярно здійснювало оплату податку на землю.

Також, апеляційним судом враховано, що 13.03.08 рішенням Північно-Донбаського постійно діючого третейського суду у справі № 74-01/08 за Підприємством визнано право власності на одну цілу одиницю об'єкту нерухомого майна –нежитлове приміщення магазину з рестораном, кафе, закусочною та літньою площадкою, вбудовано-прибудоване до житлового будинку (за планом БТІ літ.А-5) з підвалом (п/д) загальною площею 1 699,9 м2; та навісом (літ.а), а також: прибудову (літ.А1-1), площею 83,4 м2; прибудову (літ.А2-1), площею 43,8 м2; прибудову (літ. А3-1), площею 50,1 м2; прибудову (літ. А4-1), площею 52,1 м2; прибудову ( літ.А5-1), площею 26,5 м2; прибудову (літ.А6-1), площею 31,8 м2, розташовані за адресою: м.Краматорськ, Донецька обл., вул.Паркова, 75.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що вказане рішення третейського суду набрало законної сили з моменту проголошення (13.03.08), та оскаржено у встановленому законом порядку не було, а 24.04.08 на підставі наведеного рішення було зареєстровано право власності Підприємства на визначені об'єкти нерухомості.

Вирішуючи спір місцевий суд взяв до уваги, що 23.07.08 Слов'янським міжрайонним відділом Управління з контролю за використанням та охороною земель у Донецькій області була здійснена перевірка дотримання Підприємством вимог земельного законодавства України, за результатами якої складено акт, яким встановлено, що Підприємством використовується земельна ділянка загальною площею 0,0411 га, прилеглою до будинку № 75 по вул.Парковій на землях житлової та громадської забудови Міськради, на якій встановлено огорожу з бетонних плит, замощено тротуарною плиткою з побудовою клумби з цегляною підпоркою. При цьому, актом визначено, що спірна земельна ділянка використовувалась без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі Акту, з урахуванням виявлених порушень, було внесено припис № 016882 від 23.07.08, яким Підприємство було зобов'язано в строк до 23.08.07 усунути виявлені порушення земельного законодавства, шляхом оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку або звільнити її, привівши у стан, придатний для використання за призначенням.

Крім того, судом встановлено, що враховуючи вказані обставини по відношенню до посадової особи Підприємства –директора Смагіна Сергія Георгійовича, було складено протокол про адміністративне правопорушення (від 23.07.08), а постановою Управління від 29.07.08 № 29/07-08-03 Смагіна С.Г. притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. за порушення вимог ст.ст. 125, 126, 211 Земельного кодексу України.

Разом з тим, місцевий суд врахував, що повторною перевіркою дотримання вимог земельного законодавства (акт, припис та протокол про адміністративне правопорушення від 04.09.08) встановлено, що вимоги припису від 23.07.08 № 016882 Підприємством виконано не було.

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог Міськради у даній справі.

Проте, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 27.01.09 у справі № 2а-124/2009 позовні вимоги Підприємства про визнання незаконною бездіяльності Міськради в частині не розгляду питання щодо оформлення права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м.Краматорськ, вул.Паркова, 75 –задоволені: Міськраду зобов'язано поновити договір оренди земельної ділянки № 19/6 від 01.01.99, укладений з Підприємством.

При цьому, апеляційним судом враховано, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.09 у справі № 2-а-124/09/0528 апеляційну скаргу Міськради задоволено частково: постанову Краматорського міського суду Донецької області від 27.01.09, змінено. Абзац другий резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "Зобов'язати Міськраду прийняти рішення з питання про поновлення договору оренди земельної ділянки, розташованої на землях Міськради по вул.Парковій, 75 у м.Краматорську від 01.01.99 № 19/6, укладеного Міськрадою з Підприємством."

Переглядаючи справу суд апеляційної інстанції дійшов до виснвоку про те, що предметом спору у даній справі є магазин № 15, що був придбаний АТЗТ "Світанок" (який являвся правонаступником всіх прав та обов'язків ПРТ "Світанок" та товариства покупців членів трудового колективу структурного підрозділу АПОРТ "База № 1", та був перереєстрований в Підприємство), за договором купівлі-продажу від 20.06.95, розташований за адресою: м.Краматорськ, вул.Паркова, 75, про що було видане свідоцтво про право власності на приватизоване комунальне майно від 26.10.95, та таке право власності зареєстровано в БТІ на підставі рішення Північно-Донбаського постійно діючого третейського суду, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.06 № 2028124, який в подальшому був реконструйований.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці належить Підприємству на праві власності, а тому фактично предметом спору у даній справі є саме таке майно (як неподільна від землі річ).

При цьому, апеляційний суд вказав про помилковість тверджень Міськради та суду першої інстанції про те, що розміщена на спірній земельній ділянці споруда є об'єктом самочинного будівництва, пославшись на ту обставину, що така земельна ділянка знаходилась в користуванні Підприємства згідно договору оренди (від 01.01.99) з визначеним цільовим призначенням – під розміщення магазину, а матеріалами справи доведено, що Підприємством вживалися всі необхідні заходи щодо отримання спірної земельної ділянки в користування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що наведеною правовою нормою не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради – сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Згідно положень ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факт наявності або відсутності рішення Міськради щодо передачі спірної земельної ділянки Підприємству на новий термін.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України регламентовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Отже, приступати до використання земельної ділянки до державної реєстрації договору оренди, укладеного на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, забороняється.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що апеляційним судом встановлено наявність рішення адміністративного суду про спонукання розглянути на сесійному засіданні питання продовження терміну дії договору оренди землі, укладеного з Підприємством, проте таке рішення суду в розумінні вказаних положень земельного законодавства, не є правовстановлюючим документом, а лише однією з передумов для його отримання. При цьому, апеляційним судом не надано правової оцінки питанню виконання вказаного рішення адміністративного суду.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття "самовільне зайняття земельних ділянок" визначено у ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Щодо доводів попередніх апеляційного суду про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, який належить Підприємству на праві власності, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічна норма викладена у ст. 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що як вбачається з правового аналізу норм чинного законодавства, виникнення права власності на об’єкт нерухомості, розташований на землі, що орендувалась, не є самостійною автоматичною підставою для продовження (поновлення) договору оренди земельної ділянки. Стосовно вирішення питання правових наслідків щодо нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, то це не є предметом доказування у даному спорі.

Колегія суддів відзначає, що реєстрація права власності на будівлю і споруду не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведеній нормі йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об’єкт нерухомості на підставі договору відчуження. Разом з тим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не на підставі договору відчуження, не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди, але закон не встановлює обов'язковість укладання чи поновлення з цих підстав договору оренди земельної ділянки на якій розташована будівля.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду не визначено як підставу звільнення від доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу Краматорської міської ради № 01-31-1489 від 15.07.09 задовольнити частково.

Рішення від 18.11.08 господарського суду Донецької області та постанову від 17.06.09 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 17/172пн господарського суду Донецької області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.