2-2770/05 Про визнання права власності - 17.09.2009 Прийняття

Ухвалою від 21.08.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Жаботиної Г.В. касаційну скаргу Фабрики № 29-5/09 від 29.05.09 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.09.09.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 17.09.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 17.09.09 представники сторін та скаржника не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 17.09.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, а повний текст постанову Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу поштою в установленому законом порядку.

У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. у відпустці та виходом з відпустки судді Данилової Т.Б., розпорядженням від 10.09.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справ, призначених до перегляду в касаційному порядку на 17.09.09 колегією суддів у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Жаботиної Г.В., створено колегію суддів у наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Муравйов О.В., яка переглядає справу по суті.

Рішенням від 28.01.05 Гагарінського районного суду міста Севастополя позовні вимоги Никулічева М.М. задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 26 022 простих іменних акцій емітента товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", придбаних по договору купівлі-продажу від 10.10.03 і зареєстрованих в Товаристві згідно передаточного розпорядження від 10.10.03.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 48 Закону України "Про власність" кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння та відшкодуванням завданих цим збитків.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фабрика звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 28.01.05 Гагарінського районного суду міста Севастополя скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, ст. 167 Господарського кодексу України.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 17.09.09 від сторін письмових відзивів на касаційну скаргу не надійшло, разом з тим згідно ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, у відповідності до договору купівлі-продажу від 10.10.03, зареєстрованого в Товаристві, згідно передаточного розпорядження від 10.10.03 ОСОБА_1 отримав у власність 26 022 простих іменних акцій емітента товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Зоря", придбаних у ОСОБА_3.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Враховуючи, що матеріали справи підтверджено наявність правовідносин між Фабрикою та ОСОБА_1, які склалися з обігу акцій, а не відносин з реалізації переважного права на придбання акцій, які є корпоративними відносинами управління Фабрикою з врахування визначення поняття корпоративних відносин як відносин, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав учасників та засновників акціонерного товариства, то Фабрика у відповідності до Закону України від 15.12.06 № 483-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (483-16) та ст. 16 Господарського процесуального кодексу України звернулась до Вищого господарського суд України з касаційною скаргою, вважаючи, що виниклий між господарським товариством та його учасником спір є таким, що пов'язаний з корпоративними відносинами у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), який пов'язаний з діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" у статутах товариства може бути передбачено заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження, а недотримання встановленого статутом порядку відступлення частки третім особам є підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним, а тому у Фабрики є підстави визначати себе особу, яку не було залучено до розгляду корпоративного спору щодо обігу акцій акціонерного товариства.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були визначені в рішенні господарського суду, а тому встановлення обставин наявності корпоративних прав заявника та інших осіб, які пов'язані з діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства не може бути здійснено в суді касаційної інстанції, оскільки згідно положень ст. 107, п. 3 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція може лише вирішити питання про право сторони бути учасником судового процесу, а інші обставини повинні бути встановлені під час нового розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 21 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в господарському процесі можуть бути підприємства і організації та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Згідно ст. 24 Цивільного процесуального України судам загальної юрисдикції підвідомчі справи у спорах, які виникають з цивільних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин.

В той же час колегія суддів Вищого господарського суду України, бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ) /далі Конвенція/. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що п. 1 ст. 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б хибним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, може виконуватися на шкоду будь-якої особи, яку не було залучено до розгляду справи.

Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

За змістом ст. 6 Конвенції кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 4 2 ("рівність перед законом і судом") та 4 3 ("Змагальність") Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За змістом ст.ст. 1, 21, 111 -10 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що скаргу можуть подати, зокрема, й особи, які не є були учасниками господарського процесу. Так, особа не позбавлена права подати касаційну скаргу довівши, що при прийнятті рішень по справі до участі у якій її не було залучено, порушено її права та обов'язки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що матеріалами справи та касаційної скарги підтверджено, що оскаржене рішення стосується прав та обов'язків Фабрики, а тому відмовити в прийнятті касаційної скарги такої особи лише з тих підстав, що не вбачається порушення її прав, протирічить принципам законності та справедливості, оскільки при прийнятті касаційної скарги суд не може завчасно вирішувати питання про її обґрунтованість, а має лише пересвідчитись у відповідності такої скар ги встановленим вимогам щодо форми та змісту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що рішення ставиться під сумнів особою, права та обов'язки якої зачіпаються спірним рішенням, що безпосередньо вбачається зі змісту резолютивної частини оскарженого рішення.

Отже, оскільки в рішенні суду безпосередньо розглядався та вирішувався спір щодо правовідносин, учасни ком яких є скаржник, та міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, то касаційна інстанція приходить до висновку, що спірне рішення є таким, що стосується прав та обов'язків Фабрики, яку помилково не було залучено до участі у справі.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує принцип диспозитивності і змагальності в касаційному проваджені, які є юридичною основою процесуальної форми виразу цивільно-правової автономії особи, яка вступає в процесуальні правовідносини для захисту майнових та інших прав. Підстави цих прав знаходяться у межі довільності і винятковості, а тому ніхто не може примушувати особу користуватися або не користуватися своїм правом. Тільки володар права може користуватися своїм правом, в той же час ніхто без його повноваження не може користуватися таким правом.

Оскільки процесуальне право має метою захист матеріальних прав, тобто є повторним по відношенню до права матеріального і є похідним від нього, то захист матеріальних прав повинен здійснюватися на розсуд суб'єкта, якому вони належать.

Активність учасників господарського процесу зумовлюється їх бажанням або небажанням здійснювати захист своїх матеріальних прав, а тому звернення до суду з касаційною скаргою особи, права якої порушенні при винесені рішення по справі в якій вона не приймала участі, направлено на захист своїх прав в касаційній інстанції, не дивлячись на ті обставини, що по даній справі прийнята постанова касаційної інстанції. На даному етапі дії скаржника направлені на отримання процесуального права на звернення до суду щодо захисту своїх матеріальних прав, а не на оспорювання прав інших учасників процесу.

Касаційна інстанція приймаючи до розгляду таку скаргу з врахуванням принципу диспозитивності і змагальності вирішує лише питання про право вступу до процесу щодо захисту матеріального права скаржника, а не здійснює перевірку застосування норм матеріального і процесуального права по відношенню до позивача і відповідача, чи інших учасників судового процесу, а отже в даному випадку надається правова оцінка лише наявності правової підстави участі скаржника у справі.

У зв’язку з вказаними обставинами та у відповідності до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційною інстанцією надається лише правова оцінка рішенню суду першої інстанцій щодо застосування норм процесуального права в межах касаційної скарги (щодо суб'єктного складу спору).