Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Центру електрозв’язку № 2 Київської обласної філії (далі ВАТ "Укртелеком") у березні 2008 року звернулося з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1, про стягнення заборгованості по договору про надання послуг електрозв’язку в розмірі 383,50 грн, в тому числі 347,18 грн основної заборгованості за надані телекомунікаційні послуги, 10,88 грн пені, 22,00 грн інфляційних витрат і 3 % річних в сумі 3,44 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору, що в силу положень статей 193, 230 Господарського кодексу України, статей 901, 903, 625 Цивільного кодексу України є підставою для стягнення з останнього спірної суми.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.08, ухваленим суддею Тищенко О.В., позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивовано обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог з посиланнями на статтю 33 Закону України "Про телекомунікації" і статтю 901 Цивільного кодексу України відповідно до яких споживач (замовник) зобов’язаний сплатити виконавцеві надані телекомунікаційні послуги, якщо інше не встановлено договором.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі Поліщука В.Ю. –головуючого, Зеленіної Н.І., Чорногуза М.Г., постановою від 01.10.08 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказав на порушення судами обох інстанцій статей 1, 33 Закону України "Про телекомунікації".

До Вищого господарського суду України надійшов лист Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру електрозв'язку № 2 Київської обласної філії, в якому позивач зазначив про сплату приватним підприємцем ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги електрозв'язку в сумі 383,50 грн.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між позивачем (підприємством зв'язку) та відповідачем (споживачем) 07.04.06 було укладено договір № 70032600 про надання послуг електрозв'язку, відповідно до умов якого, підприємство зв'язку зобов'язалося надавати споживачу послуги електрозв'язку, що перераховані в Додатку 1 і безкоштовні послуги, перераховані в Додатку 2 (далі - Договір). Згідно з пунктом 2.1 Договору на позивача покладалися обов'язки, в тому числі щодо забезпечення безперебійного і якісного надання послуг телефонного зв'язку. Пунктом 3.2.8 Договору передбачено обов'язок споживача своєчасно вносити плату за користування телефоном. Відповідно до пунктів 4.1, 4.3, 4.5 Договору послуги, які надаються підприємством зв'язку, оплачуються за тарифами, затвердженими, згідно з чинним законодавством. Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру електрозв’язку № 2 Київської обласної філії до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору про надання послуг електрозв’язку в розмірі 383,50 грн. Отже, предметом дослідження є питання виконання сторонами зобов’язань за договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Стаття 903 вказаного Кодексу встановлює, що якщо договір передбачає надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 статті 33 Закону України "Про телекомунікації" унормовано, що споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг (720-2005-п) , що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема, виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги. Відповідно до пункту 7 частини 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 720 від 09.08.05 року (720-2005-п) (далі - Правила) споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати отримані ним телекомунікаційні послуги. Частиною 40 Правил (720-2005-п) встановлено, що плата за отримані телекомунікаційні послуги вноситься споживачем після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду, та до 20 числа поточного місяця у разі застосування попередньої оплати, якщо інше не передбачено договором. Оператор не може включати до обов'язкових умов договору вимогу про попереднє внесення абонентної плати або авансового платежу за послуги більше ніж за один розрахунковий період.

Як установлено судами обох інстанцій позивач свої обов'язки за Договором виконав належним чином, надав відповідачу послуги електрозв'язку, що підтверджується відповідними рахунками за телекомунікаційні послуги. В той же час, суди вказали про відсутність доказів оплати наданих позивачем послуг відповідачем у період січень-грудень 2007 року, що свідчить про наявність у відповідача заборгованості в сумі 347, 18 грн.

Враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій заборгованість відповідача внаслідок несплати останнім коштів за послуги електрозв'язку у період січень-грудень 2007 року, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій про необхідність стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3 % річних та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання. В силу статей 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до п.5.8 Договору, у разі несплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) споживач сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки, згідно чинного законодавства. Згідно з частиною 41 Правил (720-2005-п) , в разі несвоєчасної оплати наданих оператором, провайдером телекомунікаційних послуг споживачі сплачують пеню, яка обчислюється залежно від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня. У разі несвоєчасної оплати наданих послуг понад визначені цими Правилами (720-2005-п) або договором строки оператор, провайдер має право, зокрема, нараховувати пеню. Сплата споживачем пені, правомірне припинення чи скорочення оператором, провайдером переліку телекомунікаційних послуг не звільняє споживача від обов'язку оплатити надані йому телекомунікаційні послуги.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що в силу статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано задовольнив позов. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2008 року у справі № 10/143-08 Господарського суду Київської області - без змін.