12/100пн Про визнання права власності на самочинно збудований павільйон під фотомагазин - 16.09.2009 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий світ" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради та Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинно збудований павільйон від фотомагазин "Фуджи-експрес", розташований за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, 121.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.05.2008р. (суддя О.І.Склярук) позовні вимоги задоволено, визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий світ" на самочинно збудований павільйон від фотомагазин "Фуджи-експрес", розташований за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, 121.

Не погодившись з прийнятим у даній справі судовим рішенням, заступник прокурора Донецької області вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2008р. та направити справу на новий розгляд. Свою вимогу заступник прокурора Донецької області мотивує тим, що господарським судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України щодо участі їх представників у судовому засіданні. Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені.

Розглянувши касаційне подання, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційне подання заступника прокурора Донецької області підлягає задоволенню.

Господарським судом встановлено:

19.08.1998р. рішення Виконкому Маріупольської міської Ради за № 212/4 позивачу були надані в оренду земельні ділянки: площею 50кв.м. для установки павільйону під фотомагазин, та площею 130кв.м. під благоустрій прилеглої території по пр. Будівельників, 121 в Жовтневому районі міста Маріуполь.

Рішенням Маріупольської міської Ради від 27.10.2005р. та від 27.06.2006р. № 5/3-335 позивачу було продовжено строк оренди земельної ділянки на 3 роки для експлуатації та обслуговування павільйону під фотомагазин "Фуджи-експресс".

На підставі вище зазначених рішень 14.08.2006р. між відповідачем –Маріупольською міською радою та позивачем підписано договір оренди земельної ділянки площею 0,0083га, кадастровий номер 1412300000:04:003:0142.

Під час експлуатації земельної ділянки позивач встановив павільйон, який є капітальною спорудою та відповідає ДБН В.2.2-9-99 "Громадські будівлі та споруди", ДБН 360-9** "Містобудування. Планування та будівництво міських та сільських поселень.", що підтверджується висновком спеціаліста від 29.02.2008 року бюро судових експертиз м. Маріуполя.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Виняток з загального правила набуття права власності на новостворене майно особою, яка його створила, передбачений, зокрема, ч. 2 ст. 376 ЦК України. Відповідно до цієї норми особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених ч.ч. 3, 5 цієї статті.

Проте, застосовуючи положення ст. 376 ЦК України, господарський суд першої інстанції не встановив відповідність спірного об’єкту поняттю –самочинне будівництво. Відповідно до ч. 1 вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Проте, вирішуючи даний спір, господарський суд не дослідив обставин щодо того, чи відповідає спірне майно (павільйон) поняттю нерухомість.

Крім того, з аналізу ч. 1 ст. 376 ЦК України випливає, що ця норма передбачає три самостійні підстави для визнання нерухомого майна самочинним будівництвом: побудова на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети; відсутність дозволу чи належно затвердженого проекту; істотні порушення будівельних норм і правил.

Як вже було зазначено, господарським судом встановлено, що згідно рішення виконкому Маріупольської міської Ради від 19.08.1998р. за № 212/4 позивачу були надані в оренду земельні ділянки: площею 50кв.м. для установки павільйону під фотомагазин, та площею 130кв.м. під благоустрій прилеглої території по пр. Будівельників,121 в Жовтневому районі міста Маріуполь.

Проте, встановивши зазначене, господарський суд першої інстанції не дослідив обставин щодо того, який павільйон було дозволено розмістити позивачу відповідно до вказаного рішення і формуляру; в чому полягало таке розміщення; чи дотримався позивач відповідних вимог щодо порядку розміщення кіоску відповідного типу; а також обставини щодо наявності або відсутності відповідного павільйону на момент укладення вказаного договору.

Таким чином, господарський суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст. 376 ЦК України, не встановивши обставини відповідності спірного майна поняттю самочинне будівництво. Зважаючи на предмет позову –визнання права власності на майно, такі обставини є суттєвими для вирішення спору.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 23.05.2008р. у справі № 12/100пн скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.