Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У березні 2009 р. Спільне українсько-англійське підприємство "Панком-юн" у вигляді ТОВ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "ВП "Електротехніка" про стягнення 2140846,56 грн. основного боргу, 4926,88 грн. відсотків річних, 47922,04 грн. інфляційних втрат

Рішенням господарського суду Запорізької області 17.06.2009р. (суддя Немченко О.І.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ВП "Електротехніка" на користь Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-юн" у вигляді ТОВ 1554 778, 02 грн. основного боргу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Спільне українсько-англійське підприємство "Панком-юн" у вигляді ТОВ звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.08.2009 р. справа № 27/137/09-1/52/09 прийнята до розгляду у складі колегії суддів : Демидової А.М. - головуючого, суддів: Волік І.М., Капацин Н.В.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 14.09.2009 р. у зв'язку з перебуванням судді Волік І.М. у відпустці, для розгляду господарської справи № 27/137/09-1/52/09 утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя –Демидова А.М., судді: Шевчук С.Р., Капацин Н.В.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.01.2007 р. між Спільним українсько-англійським підприємством "Панком-юн" у вигляді ТОВ (продавець) та ТОВ "ВП "Електротехніка" (покупець) був укладений договір № 003 Р-ktk (надалі –Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар, найменування, ціна, номенклатура та кількість якого зазначена в додатках до Договору, що підтверджуються обома сторонами та є невід’ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору відвантаження товару відбувається на умовах самовивозу зі складу позивача.

Умови оплати за партію товару зазначаються у відповідному додатку до Договору, що є невід’ємною частиною Договору.

В рамках Договору сторонами було складено 15 додатків.

У п. 4 відповідного додатку до Договору сторони погоджували строк оплати за партію товару. Згідно додатків №№ 1-10 строк оплати становив 14 днів, а згідно додатків №№ 11-15 –20 днів з дати відвантаження товару.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

На виконання умов Договору позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 18423461,10 грн., що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи.

В свою чергу відповідач умови Договору виконав неналежним чином, поставлений позивачем товар оплатив частково перерахувавши на рахунок позивача кошти в сумі 16868683,08 грн.

Судом попередньої інстанції встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на ст. 534 ЦК України, зазначив, що отримані від відповідача грошові суми спрямовувались ним на погашення грошових вимог позивача в послідовності: штраф у розмірі 1%; відсотки річних; інфляційні витрати; основна сума боргу.

У зв’язку з такими зарахуваннями, з перерахованої відповідачем суми 16868683,08 грн., в погашення суми основного боргу позивач зарахував 16282614,54 грн., а 586068,54 грн. позивачем зараховано в погашення штрафу у розмірі 1%, відсотків річних, інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що сторони в договорі не встановили строк сплати відповідачем штрафних санкцій, позивач не був позбавлений права звернутися з вимогою про сплату штрафних санкцій, проте враховуючи, що позивачем в порядку ст. 33 ГПК України не були надані докази звернення до відповідача з вимогою про сплату штрафних санкцій, тому зарахування позивачем коштів в сумі 586068,54 грн. в погашення штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставним та необґрунтованим.

З огляду на зазначене, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 1554778,02 грн. відповідає нормам чинного законодавства.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду попередньої інстанції в частині відмові в задоволенні позову про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, з підстав ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку таких вимог.

Відмову в задоволенні позову в цій частині суд обґрунтовує тим, що позивач надає суду розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, що є взаємопов’язаним з загальним розрахунком заборгованості, де у зв’язку з зарахуванням коштів, що безпідставно проводились позивачем замість основного боргу в рахунок штрафу, 3% річних та інфляційних, позивачем були нараховані і відповідні суми.

Колегія суддів зазначає, що відмовляючи в стягненні пені господарський суд Запорізької області фактично звільнив відповідача від господарської санкції за неналежне виконання господарського зобов’язання, проте законодавство такого права господарським судам не надає.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат з підстав ненадання позивачем розрахунку таких вимог суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду вказаних позовних вимог.

Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягнені відсотків річних та інфляційних втрат скасувати підлягає скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-юн" у вигляді ТОВ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2009 р. у справі № 27/137/09-1/52/09 в частині відмови в стягнені відсотків річних та інфляційних втрат скасувати, в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення залишити без змін