22/70 Про стягнення заборгованості за договором підряду - 15.09.2009 Прийняття

Громадська організація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням його подальшого уточнення) про стягнення з Товариства 85 000 грн., інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 73 579, 18 грн., а також судових витрат, у тому числі 20 грн. за отримання довідки банку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2009 (суддя Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2009 (колегія суддів у складі: суддя Поляк О.І. –головуючий, судді Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), позов задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Громадської організації 85 000 грн.; судові витрати покладено на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Судові рішення мотивовано обов’язком Товариства повернути Громадській організації 85 000 грн. та відсутністю підстав для застосування припису статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказана сума боргу не пов’язана з порушенням відповідачем грошового зобов’язання.

Громадська організація звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування названими судовими інстанціями обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права у тому числі статті 1212 ЦК України. Зокрема, скаржник зазначає, що: висновок господарських судів про припинення спірних договірних зобов’язань за згодою сторін є необґрунтованим та не підтверджується жодними доказами, оскільки позивач розірвав цей договір в односторонньому порядку, про що він й зазначив у позовній заяві; до вимог позивача у відповідній частині безпідставно не застосовано позовну давність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- до матеріалів справи приєднано підписані сторонами договори від 18.04.2003 № 45 та № 46 з аналогічними умовами (далі - договір № 45 (46), якими, зокрема, встановлено, що:

Товариство (підрядник) здійснює монтаж шпальт, виготовлення друкарських форм, друк і видачу накладу газети "Ми родина" тиражем 8 000 примірників один раз на місяць, а Громадська організація (замовник) відповідно до погодженого сторонами графіку (додаток № 1 до цього договору) здає у виробництво фотоформи полос газети, що відповідають технічним вимогам (додаток № 2 до цього договору);

замовник здійснює попередню оплату робіт підрядника на підставі виставлених останнім рахунків; остаточний розрахунок проводиться до 10 числа наступного місяця у зв’язку з чим підрядник зобов’язаний надати замовникові розрахунок виконаних робіт по кожному з номерів газет (підпункт 3.2 пункту 3);

строк дії договору № 45 (46) – з 18.04.2003 до 01.01.2004 (підпункт 5.7 пункту 5);

- Громадська організація платіжними дорученнями від 07.05.2003 № 1, від 21.07.2003 № 2, від 25.12.2003 № 3, від 01.03.2004 № 4, від 03.06.2004 № 8, від 15.07.2004 № 4, від 11.08.2004 № 10, від 03.11.2004 № 11, від 24.12.2004 № 15, від 29.03.2005 № 5 з посиланням на договір № 45 сплатила Товариству 57 523 грн.; про отримання Товариством зазначених коштів свідчать виписки з його банківських рахунків;

- Товариство подало суду підписані сторонами акти здачі-приймання робіт на суму 38 211 грн., до яких приєднано звіти про витрати паперу та вартість поліграфічних послуг, накладні на відвантаження та довіреності, видані представникові Громадської організації; частини цих актів містять посилання на договір № 46;

- позивач просить суд стягнути з відповідача 19 312 грн. "за договором № 45";

- відповідач просить суд застосувати до зазначених вимог позовну давність;

- 01.01.2005 Громадська організація (замовник) та Товариство (підрядник) уклали договір № 31 (далі –договір № 31) за умовами якого:

підрядник здійснює монтаж шпальт, виготовлення друкарських форм, друк і видачу накладу газет "Теплі долоні" та "Самоврядування Києва" згідно з листом-замовленням та графіком випуску газет, а замовник своєчасно передає підрядникові фотоформи шпальт газет відповідно до згаданого листа-замовлення, затвердженого сторонами графіку випуску газет та технічних вимог;

оптова ціна за номер (газети) зазначається в протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 2 до цього договору), який є невід’ємної частини Договору від 01.01.2005 № 31(підпункт 3.1 пункту 3);

замовник здійснює попередню оплату робіт підрядника на підставі виставлених останнім рахунків; остаточний розрахунок проводиться до 10 числа наступного місяця, при цьому підрядник зобов’язаний надати замовникові розрахунок виконаних робіт по кожному з номерів газет (підпункт 3.2 пункту 3);

строк дії Договору № 31 встановлено з 01.01.2005 до 31.12.2005 (підпункт 5.7 пункту 5);

- Громадська організація платіжними дорученнями від 10.06.2005 № 6, від 14.07.2005 № 7, від 01.08.05 № 8, від 14.10.2005 № 9 та від 26.12.2005 № 10 перерахувала Товариству 265 000 грн. як передплату за поліграфічні послуги за договором № 31;

- сторони підписали акти здачі-приймання виконаних за Договором від 01.01.2005 № 31 робіт від 31.01.2005, 31.03.2005, 30.06.2005, 30.09.2005, 31.10.2005, 30.11.2005, 30.12.2005, 31.01.2006, 31.03.2006, всього на суму 173 128, 68 грн.; тобто відповідач не виконав роботи, що складають предмет договору № 31 і за які позивачем було внесено передплату, на суму 91 871, 32 грн.;

- Громадська організація надіслала Товариству листи від 18.10.2006 № 03/10, від 19.07. 2007 № 01/07, в якому просила повернути залишок передплати за договором № 31;

- 30.07.2007 Громадська організація надіслала Товариству претензію на 111 183, 70 грн., основного боргу;

- платіжними дорученнями від 19.07.2007 № 467, від 07.08.2007 № 514, від 11.09.2007 № 610, від 21.09.2007 № 656, від 31.10.2007 № 795, від 02.10.2008 № 1208 Товариство повернуло Громадській організації грошові кошти в сумі 26 183, 78 грн.;

- згідно з підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків заборгованість Товариства перед Громадською організацією станом на 27.11.2008 складала 85 000 грн.;

- позивач просить суд: стягнути з відповідача 85 000 грн. (враховуючи часткове погашення відповідачем боргу), а також 3 % річних та інфляційні втрати, які згідно з розрахунком позивача складають 64 732, 36 грн.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача, заявленої позивачем суми.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої та частини дев’ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) :

щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності;

до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ЦК України (435-15) до заявлених позивачем вимог застосовується загальна позовна давність.

Частиною п’ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

У частині четвертій статті 267 ЦК України зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що до позовних вимог Громадської організації про стягнення 19 312 грн. не може бути застосовано позовну давність, оскільки "поліграфічні роботи, про виконання яких досягнуто згоди (монтаж полос, виготовлення друкарських форм, друк і видача тиражу газети "Ми родина"), виконувалися Товариством протягом 2003-2006 років. Тобто укладання договорів №№ 45( 46), 31 було лише оформленням відносин, що існували та продовжувалися з травня 2004 року по березень 2006 року".

Такий висновок не узгоджуються з фактичними обставинами справи, оскільки у справі встановлено, що зміст зобов’язань за договором № 45 (46) та договором № 31 різний, а саме: за договором № 45(46) Товариство здійснює монтаж шпальт, виготовлення друкарських форм, друк і видачу накладу газети "Ми родина", а за договором № 31 –газет "Теплі долоні" та "Самоврядування Києва".

Водночас припущення, що на підставі укладеного договору про виконання певних робіт з визначеним обсягом та строком виконання його сторони в подальшому можуть врегульовувати між собою будь-які зобов’язання, які стосуються подібних робіт, суперечить нормам зобов’язального права ЦК України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) в цілому.

При цьому попередні судові інстанції на порушення згаданого припису частини п’ятої статті 261 ЦК України не визначили момент виникнення у позивача права пред’явити вимогу про виконання зобов’язань, зі спливом якого починається перебіг позовної давності, - ні за договором № 45 (46), ані за договором № 31 (враховуючи зазначені доводи господарських судів).

З огляду на викладене висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог Громадської організації про стягнення 19 312 грн. "за договором № 45" є передчасним.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини третьою цієї статті положення глави 83 ЦК України (435-15) "Набуття та збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Згідно з частиною четвертою статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому припис статті 1212 ЦК України щодо повернення виконаного однією зі сторін у зобов’язанні застосовується в тому разі, якщо таке зобов’язання внаслідок обставин, за які жодна сторін договору не несе відповідальності, може відповідно до договору чи закону бути припинено за рішенням суду, шляхом односторонньої відмови від зобов’язання або за згодою сторін.

Разом з тим, спеціальною щодо договорів підряду главою 61 ЦК України (435-15) передбачено право замовника у певних випадках відмовитись від договору підряду та стягнути з підрядника збитки, зокрема, згідно з частиною другою статті 849 та частиною другою статті 852 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 849 ЦК України замовник під час виконання роботи має право відмовитися (в односторонньому порядку) від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. (Зі змісту даної норми, зокрема, вбачається, що її може бути застосовано до моменту припинення зобов’язання підрядника за договором).

Згідно з частиною другої статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідальність підрядника за названими статтями 849 та 852 ЦК України настає за умови протиправності його дій, наявності збитків замовника (відповідно до статті 224 ГК України, зокрема, витрат, зроблених управленою стороною), причинного зв’язку між простроченням та збитками, а також вини підрядника.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень зі справи місцевим господарським судом не зазначено норм закону на підставі яких було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 85 000 грн., в той час як апеляційний господарський суд виходив з необхідності задоволення позовних вимог на підставі статті 1212 ЦК України. При цьому в постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що у згаданому листі від 18.10.2006 № 03/10 Громадська організація просила Товариство повернути саме "зайво сплачені кошти" .

Вищий господарський суд України не може погодитися з висновком апеляційного господарського суду про наявність підстав для застосування у даному спорі припису статті 1212 ЦК України, тому що у справі не встановлено фактичних обставин щодо припинення зобов’язань за договорами №№ 45 (46), 31, зокрема, за погодженням сторін (як зазначено судом першої інстанції).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З установлених господарськими судами обставин справи однозначно не вбачається на підставі яких саме норм чинного законодавства позивач просить стягнути з відповідача 85 000 грн.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За наведених обставин для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало:

- уточнити правові підстави звернення Громадської організації з даним позовом;

- дослідити вартість робіт за договорами №№ 45 (46), 31, їх обсяг та строки виконання, а також підстави перерахування позивачем сум після закінчення дії цих договорів, зокрема щодо можливого прострочення замовника або виконавця;

- визначити момент виникнення у позивача права вимоги виконання відповідачем зобов’язання за договором № 45 (46) та договором № 31 окремо, зокрема, враховуючи передбачене цими угодами їх поетапне виконання; в залежності від встановленого розглянути заяву Товариства про застосування позовної давності до вимог про стягнення 19 312 грн.

Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.