9/266/08 Про визнання права власності на самочинно збудоване приміщення магазину з кафетерієм - 10.09.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Філінюк І.Г.) від 03.07.2008 року по справі № 9/266/08 позов задоволено; визнано за ПП ОСОБА_1. право власності на самочинно збудоване приміщення магазину з кафетерієм основною площею 62,7 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м., торгівельною площею 56,7 кв.м. по АДРЕСА_1 у місті Миколаєві.

В касаційному поданні перший заступник прокурора Миколаївської області просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2008 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст. 13 Конституції України, ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ч.2 ст. 331, ст. 375, ч.4 ст. 376 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Відзиву на касаційне подання сторони не надіслали.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційному поданню прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ньому доводи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ПП ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване приміщення магазину з кафетерієм основною площею 62,7 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м., торгівельною площею 56,7 кв.м. по АДРЕСА_1 у місті Миколаєві, яке виникло внаслідок переведення в нежиле приміщення двох належних йому на праві власності жилих квартир з подальшою їх реконструкцією для розміщення магазину продовольчих товарів з кафетерієм. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст. 331, ч.5 ст. 376 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтував свою позицію посиланням на ч.3, ч.5 ст. 376, ст.ст. 391, 392 ЦК України а також на дані технічного паспорту КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації". Також зазначено, що Головне управління містобудування і архітектури управління архітектурної діяльності Миколаївської міської ради, Санітарно-епідеміологічна станція Центрального району м. Миколаєва, Управління МНС України в Миколаївській області та суміжні землекористувачі не заперечують проти визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані приміщення.

Проте, дійшовши такого висновку суд не з’ясував дійсних обставин спору, і зокрема, щодо наявності умов, встановлених законом для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду.

Так, місцевий суд не звернув уваги на вимоги абзацу 2 ч.2, ч.3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів" від 22 вересня 2004 року №1243 (1243-2004-п) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об’єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування.

Статтею 29 цього Закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

В порушення вимог ст.ст. 4, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи, судом не було з’ясовано обставин, пов’язаних з належним прийняттям спірного об’єкту нерухомості до експлуатації у встановленому порядку після надання дозволу на переведення жилих квартир у нежитлове приміщення з реконструкцію, тобто після 19.05.2004 року .

Як вбачається з касаційного подання та доданих до нього матеріалів, ухвалене в даній справі рішення господарського суду стосується прав Миколаївської міської ради, яка здійснює розпорядження землями територіальної громади в межах території міста (ч.1 ст. 13 Конституції України, ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 375, ч.4 ст. 376 ЦК України), що зумовлює її участь в судовому процесі по даній справі.

Прийняття судом рішення, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені у справі, є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду на підставі п.3 ч.2 ст. 111 -10 ГПК України. Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року №11 (v0011700-76) роз’яснив, що обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин ухвалене у даній справі судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованими, у зв’язку з чим воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5, 111 7, 111 8, п.3 ч.1 ст.111 9, ч.1, п.3 ч.2 ст. 111 -10, ст. 111 -11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційне подання першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2008 року у справі № 9/266/08 задовольнити частково.