Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У жовтні 2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКДОНСТРОЙ" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою, у якій просило визнати за ним право на набуття в оренду земельної ділянки площею 0,13 га строком на 50 років для будівництва складу з гостьовою автостоянкою на п'ять машиномісць по вул. Сігова у Калінінському районі м. Донецька шляхом укладення прямого договору оренди, а також оформлення та підписання всіх відповідних документів та вчинення дій, необхідних для укладення договору з Донецькою міською радою (далі –Рада) в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) , який діяв на момент його звернення з заявою до Ради.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що воно, одержавши відповідні містобудівне обґрунтування, акт вибору земельної ділянки, а також різні дозволи та узгодження органів державної влади та місцевого самоврядування, звернулось до Ради з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки, яка стосується предмету спору, проте органи Ради повідомили, що згідно з діючим на момент подання клопотання законодавством України надання земельних ділянок в оренду має здійснюватись виключно на аукціонах, порядок проведення яких ще не розроблено та не затверджено, у зв'язку з чим прийняття рішення за вказаним клопотанням є неможливим.

Товариство зазначало, що такі дії є необґрунтованими і незаконними, та свідчать про невизнання та оспорювання його права на оренду земельної ділянки, щодо якої виник спір.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.10.2008 р. (суддя Мартюхіна Н.О.) позовні вимоги Товариства до Ради задоволено, а у задоволенні позовних вимог до Виконавчого комітету Ради відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2008 р. (колегія суддів: Запорощенко М.Д., Акулова Н.В., Калантай М.В.) рішення господарського суду Донецької області від 14.10.2008 р. залишено без змін.

Рішення та постанова прийняті з посиланням на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) з мотивів, наведених Товариством у позовній заяві. При цьому господарські суди зазначили, що позовні вимоги до Виконавчого комітету Ради є безпідставними, оскільки його не наділено повноваженнями на укладення договорів оренди землі.

Заступник Прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2008 р. і рішення господарського суду Донецької області від 14.10.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Викладені у касаційному поданні вимоги заступник Прокурора Донецької області обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів порушили ст. 13 Конституції України, ст. ст. 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційне подання заступника Прокурора Донецької області до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням в.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 09.09.2009 р. розгляд касаційного подання здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Олійника В.Ф.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання заступника Прокурора Донецької області підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З наведених норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) випливає, що підприємства та організації мають право звертатись до господарського суду з позовною заявою за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, частина перша та п. 1 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути зокрема визнання права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається та/або оспорюється іншою особою.

Між тим, місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Товариства, не з'ясували, чи існує з боку Ради порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів Товариства, пов'язаних з заявленими позовними вимогами про визнання за ним права на оренду земельної ділянки, щодо якої виник спір, тобто, чи оспорює або не визнає Рада право Товариства на оренду вказаної земельної ділянки.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною другою ст. 125 Земельного кодексу України (тут і надалі –у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

П. 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно ж до частини першої ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

З наведеного випливає, що розпорядження землями територіальних громад міста, у тому числі –вирішення питань про надання земельних ділянок в оренду, віднесено до виняткової компетенції відповідної міської ради, яка реалізує її шляхом прийняття відповідних рішень на пленарних засіданнях, тобто, право Товариства на користування земельною ділянкою, яка стосується предмету спору, набувається у порядку, передбаченому нормами ст. ст. 124 та 125 Земельного кодексу України шляхом укладення відповідного договору оренди на підставі рішення Ради.

Таким чином, спонукання (зобов'язання) органу місцевого самоврядування передати в користування будь-якій особі земельну ділянку шляхом укладення договору оренди суперечить зазначеним правовим нормам та є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права органу місцевого самоврядування (у даному випадку –Ради) на здійснення ним від імені Українського народу права власності та управління землями, яке підлягає захисту.

Між тим, викладене не було враховано господарськими судами першої та другої інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення і постанови, якими Раду було фактично зобов'язано укласти з Товариством договір оренди земельної ділянки.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 19.11.2008 р. підлягає скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника Прокурора Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2008 р. та рішення господарського суду Донецької області від 14.10.2008 р. у справі № 2/210пн скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.