809/1797/16 Про визнання протиправною бездіяльність Міністра оборони України щодо ненадання особі відповіді на звернення, непроведення службового розслідування та не зобов'язання службових осіб Міністерства оборони України та командування Повітряних Сил Збройних Сил України представити необхідні документи для присвоєння йому чергових звань - 18.06.2019 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому, із урахуванням остаточно сформульованих позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність Міністра оборони України щодо ненадання йому відповіді на звернення, непроведення службового розслідування та не зобов`язання службових осіб Міністерства оборони України та командування Повітряних Сил Збройних Сил України представити необхідні документи для присвоєння йому чергових звань за час вимушеного прогулу; визнати протиправною бездіяльність Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України щодо ненадання йому відповіді на звернення, непроведення службового розслідування та не зобов`язання службових осіб командування Повітряних Сил Збройних Сил України представити необхідні документи для присвоєння йому чергових звань за час вимушеного прогулу; скасувати пункт 2 наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 385 від 27.06.2016 про звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.06.2017 у справі № 809/1797/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції не враховано те, що відповідно до статті 8 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" при поновленні особи на військовій службі за рішенням суду, крім зарахування до стажу військової служби вимушеного прогулу, необхідно виконати вимоги даної статті і в частині щодо присвоєння йому чергових військових звань за весь час вимушеного прогулу.

В запереченнях на касаційну скаргу Командувач Повітряних Сил Збройних Сил України з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Замостянського районного суду міста Вінниці від 21.04.2006 у справі № 2а-476/06 визнано незаконним наказ заступника Міністра оборони України - командувача Військово-Повітряних Сил України № 0320 від 09.08.2000 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я та зобов`язано поновити його на військовій службі.

На виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 233 від 05.06.2015 скасовано пункт 2 наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 593 від 06.09.2011 та поновлено капітана ОСОБА_1 на військовій службі відповідно до пункту 1 наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 593 від 06.09.2011.

17.08.2015 командиром Військової частини А2166 видано наказ (по стройовій частині) № 159 про прийняття капітаном юстиції ОСОБА_1 справ та посади помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи; підставою прийняття такого наказу слугували наказ Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 345 від 11.08.2015 та рапорт капітана юстиції ОСОБА_1 про прийняття посади помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи Військової частини А2166.

У подальшому ОСОБА_1 проходив службу на посаді помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи Військової частини А2166.

Відповідно до наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 385 від 27.09.2016 капітана юстиції ОСОБА_1, помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи Військової частини А2166, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" частини сьомої 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за станом здоров`я).

28.11.2016 ОСОБА_1 на ім`я Міністра оборони України направив скаргу, в якій повідомив, що протягом 15 років перебував у вимушеному прогулі через протиправні дії попереднього керівництва Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України. Просив провести перевірку щодо законності його вимог про присвоєння чергових військових звань за час вимушеного прогулу.

01.12.2016 начальником відділу по роботі з громадянами та доступу до публічної інформації Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) звернення ОСОБА_1 направлено для опрацювання начальнику Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України.

05.12.2016 начальником Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України на підставі статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення ОСОБА_1 направлено за належністю Командувачу Повітряних Сил Збройних Сил України.

06.12.2016 звернення ОСОБА_1 скеровано на опрацювання командиру Повітряного командування "Захід".

За результатами розгляду звернення 14.12.2016 на адресу ОСОБА_1 направлено лист, в якому надано відповідь на запитувані питання.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незадоволення вимог його скарги, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів (стаття 20 Закону).

Судом встановлено, що відповідачем згідно вимог чинного законодавства було скеровано розгляд скарги позивача уповноваженій особі, до компетенції якої входить вирішення питань порушених у такому зверненні.

За результатами розгляду звернення позивача відповідачем надано відповіді на усі порушені ним питання.

Факт надання відповіді у терміни встановлені законом підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи наведене, судами вірно зазначено, що при розгляді та вирішенні скарги ОСОБА_1, відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Щодо посилань в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій вимог статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині неприсвоєння позивачу чергових військових звань за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді.

У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

За змістом частини п`ятої статті 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 49 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (1153/2008) передбачено, що військові звання присвоюються військовослужбовцям персонально, послідовно, з урахуванням посади, яку вони займають, та інших умов, передбачених цим Положенням.

Пунктом 55 вказаного Положення встановлено, що чергові військові звання присвоюються військовослужбовцям, у яких закінчився строк вислуги в попередньому військовому званні та призначених на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачені військові звання вище тих, що вони мають.

У пункті 59 Положення зазначено, що чергове військове звання старшого прапорщика (старшого мічмана), офіцерського складу до полковника (капітана 1 рангу) включно може бути присвоєно достроково не раніше закінчення половини встановленого строку вислуги у попередньому військовому званні за умови проходження військової служби не менше одного року на посадах, за якими військове звання за посадою відповідає черговому військовому званню або є вищим.

Оскільки штатна категорія посади, яку займав ОСОБА_1 до звільнення у 2000 році, відповідала штатно-посадовій категорії "капітан", а посада, яку обіймав ОСОБА_1 після поновлення на військовій службі у 2015 році - "помічник командира Військової частини А2166 з правової роботи - начальник юридичної групи" згідно штату № 14/278 цієї військової частини також відповідає званню "капітан юстиції", тому фактичне військове звання позивача відповідало штатній категорії посади, яку ОСОБА_1 займав до звільнення.

Враховуючи вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для присвоєння позивачу чергового військового звання за час вимушеного прогулу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.