Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Стратієнко Л.В. Черкащенка М.М.

У квітні 2009 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача за несвоєчасне повернення грошових коштів за договором № 72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008 р. пені у розмірі 5 280 грн., інфляційних втрат у розмірі 5 250 грн. та 3% річних у розмірі 656 грн., за договором № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008 р. пені у розмірі 3 003 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 400 грн. та 3% річних у розмірі 373,1 грн., а всього - 22 962,1 грн. та судові витрати.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.04.2009 р. (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 р. (головуючий –Калатай Н.Ф., судді –Пашкіна С.А., Коротун О.М.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 8 жовтня 2008 року між позивачем (вкладник) і відповідачем (банк) було укладено договір про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку № 72/ДЮГ/2008 (надалі –договір-1), за умовами якого позивач розміщає в банку депозит в сумі 250000,00 грн. на термін з 08.10.2008 р. по 08.01.2009 р. та договір про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку № 74/ДЮГ/2008 (надалі –договір-2), за умовами якого позивач розміщає в банку депозит в сумі 400000,00 грн. на термін з 08.10.2008 р. по 08.01.2009 р.

08.10.2008 р. позивач розмістив на депозитних рахунках у відповідача згідно з умовами договорів 650 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1.3 договорів позивач має право на дострокове повне або часткове отримання суми вкладу, повідомивши про це банк шляхом подання листа не пізніше ніж за 2 робочих дні від дати отримання коштів.

Як встановлено судом на підставі пояснень сторін, 05.12.2008 позивач надав, а відповідач отримав лист про дострокове розірвання договорів. Аналогічний лист був отриманий відповідачем 09.12.2008.

Відповідачем повернуто позивачу кошти, що були розміщені на депозитних рахунках згідно з умовами договорів, в повному обсязі, платежами від 11.12.2008 в сумі 100000,00 грн., від 12.12.2008 в сумі 100000,00 грн., 19.12.2008 в сумі 50000,00 грн., 26.12.2008 в сумі 100000,00 грн., 30.12.2008 в сумі 50000,00 грн., та 08.01.2009 в сумі 250000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договорами чітко не встановлений строк виконання відповідачем обов’язку щодо повернення сум вкладів в разі дострокового розірвання договорів, оскільки посилання у п. 3.1.3 договорів на необхідність повідомлення позивачем відповідача про дострокове отримання суми вкладу за 2 робочих дні до отримання коштів не свідчить про те, що таке право позивача кореспондує з відповідним обов’язком відповідача щодо строків повернення коштів, а тому при обчисленні строків виконання відповідачем зобов’язання слід керуватися ч.2 ст. 530 ЦК України.

Крім того, згідно з ст. ст. 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" для забезпечення стабільності банківської системи НБУ має право приймати рішення щодо активно –пасивних операцій банків. Постановою правління НБУ від 04.12.2008 №413 НБУ зобов’язав банки вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів, при цьому видавати кошти з депозитних рахунків лише у разі настання строку завершення зобов’язань, а листом від 06.12.2008 № 22-310/946-17250 НБУ додатково роз’яснив положення вказаної вище постанови та прямо заборонив робити дострокове повернення депозитів.

Враховуючи те що, відповідно до частини першої ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України (надалі - НБУ) та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Зважаючи на обов’язковість нормативно-правових актів НБУ для банків, а також приймаючи до уваги, що відповідачем все ж таки в повній мірі виконані зобов’язання за договорами щодо дострокового повернення сум вкладів позивача, господарський суд прийшов до висновку, що прострочення відповідачем строків дострокового повернення позивачу вкладів сталося не з вини відповідача, оскільки ним вжито всіх заходів для виконання такого зобов’язання.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо з таких підстав.

Частина 1 ст. 193 ГК України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Таким чином, праву позивача на дострокове повне та часткове отримання суми вкладу за умови повідомлення банку не пізніше ніж за 2 робочих до дня отримання коштів, кореспондує обов’язок банку видати кошти в день, коли у позивача виникло право на їх отримання, а тому висновок суду про невизначення договором строку виконання банком обов’язку повернути кошти не грунтується на матеріалах справи.

Слід зазначити, що судом в порушення вимог ст. 43 ГПК України належним чином не визначено день, в який у позивача виникло право на отримання коштів, а у відповідача - обов’язок їх повернути, оскільки листи позивача від 05.12.2008 р. та 09.12.2008 р. з відповідними вимогами, на які суд посилається в рішенні, в матеріалах справи відсутні.

Що стосується посилання суду на те, що дострокова видача депозитів була неможлива в зв’язку з існуванням нормативно-правових актів НБУ, які були обов’язковими до виконання відповідачем, то слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, окрім того, в абзаці 5 пункту 2 постанови НБУ від 04.12.2008 р. № 413 (v0413500-08) "Про окремі питання діяльності банків" йдеться про обов’язок банків уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками, а не про заборону дострокової видачі вкладів.

Лист НБУ від 06.12.2008 р.№ 22-310/946-17250 (v7250500-08) , в якому роз’яснено вищевказану норму саме як заборону дострокової видачі депозитів не є нормативно-правовим актом та суперечить вимогам ч.2 ст. 1060 ЦК України, якою передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд при вирішенні господарських спорів не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, вказані доводи суду не грунтуються на законі.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з’ясувати права і обов’язки сторін за договорами, витребувати та дослідити листи позивача з вимогами дострокового повернення депозитів, встановити строк затримки видачі депозитів. При вирішенні питання про стягнення на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних, врахувати, що зі змісту цієї норми вбачається, що вона застосовується тоді, коли інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В даному випадку пунктами 3.4.3 договорів був передбачений обов’язок банку нараховувати на суму вкладу доходи в розмірі 16,95 % і за умови виконання банком цього обов’язку до дня видачі коштів, підстави для стягнення ще й 3% річних відсутні.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону постановити законне і обгрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Універ Менеджмент" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 30 квітня 2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2009 р. у справі за № 25/57 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.