44/207пн Про визнання права власності ТОВ на нежитлові приміщення - 03.09.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Мєзєнцев Є.І.) від 25.11.2008 року по справі № 44/207пн задоволено позовні вимоги; визнано право власності ТОВ "Форт Нокс" на нежитлове приміщення загальною площею 195,4 м2, розташоване в місті Донецьку по вулиці Постишева, будинок №85.

В касаційному поданні заступник прокурора Донецької області просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 25.11.2008 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.2 ст. 7, ст. 8 Житлового кодексу України.

Відзиву на касаційне подання сторони не надіслали.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційному поданню прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ньому доводи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення, яке утворилось внаслідок переобладнання та перепланування в єдиний об’єкт нерухомого майна двох придбаних позивачем у фізичних осіб за договорами купівлі-продажу житлових квартир, які знаходились на першому поверсі житлового будинку, мали окремий вхід, перебували в незадовільному технічному стані, потребували проведення ремонтних робіт та фактично використовувались попередніми власниками в якості нежитлових приміщень. Оскільки збудований без належного дозволу об’єкт нерухомості є самочинним будівництвом, органом реєстрації було відмовлено у оформленні свідоцтва про право власності. Відсутність можливості належним чином оформити правоустановчі документи та підтвердити право власності на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти та користуватись зазначеними об’єктом нерухомості та унеможливлює розпорядження ним. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 331, 376, 392 ЦК України.

З адовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтував свою позицію посиланням на ст.ст. 41- 42 Конституції України, ч.4 ст. 4, ч.2 ст. 7 Житлового кодексу України, ст.ст. 181, 317- 319, 328, 331, 376, 392 ЦК України а також висновок Донецького обласного бюро експертиз №222/1 від 20.11.2008 року та дані технічних паспортів КП "Бюро технічної інвентаризації міста Донецька" з інвентаризаційних справ № 66849/94д-139 та 66849/94д-140, за змістом яких цільовим призначенням спірного приміщення не може бути проживання громадян . Також зазначено, що жодних доказів порушення в процедурі переобладнання жилих квартир у нежитлове приміщення будь-чиїх законних прав та охоронюваних законом інтересів або будівельно-санітарних норм –суду не надано.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб’єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Проте, наведене судом обґрунтування про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на об’єкт нерухомості –нежитлове приміщення, не можна визнати достатнім для прийняття рішення у цій справі, оскільки судом не враховано, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Водночас вирішуючи спір по суті, суд повинен був встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред’явлено позов, порушує права останнього .

Отже, для вирішення спору по суті суду необхідно було встановити, які правовідносини виникли між сторонами у справі та які права чи законні інтереси позивача порушено відповідачем, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом.

Проте судом, в порушення вимог ст. 84 ГПК України не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача –відповідного передбаченого законом обов’язку, з витребуванням на підставі ст. 38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Вищезазначені приписи діючого законодавства залишились поза увагою місцевого господарського суду.

Розглядаючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, господарський суд мав врахувати, що відповідно до ст. 6 Житлового кодексу України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно зі ст. 7 Житлового кодексу України непридатні для проживання жилі будинки і житлі приміщення можуть переобладнуватись для використання в інших цілях за рішенням виконкому місцевої ради.

Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках таке переведення може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету місцевої ради (ст. 8 Житлового кодексу України).

Процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях встановлено Порядком обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання (далі –Порядок).

Виходячи зі змісту наведених норм Житлового кодексу України (5464-10) , використання жилих приміщень в інших цілях, ніж проживання громадян, дозволяється тільки у разі визнання їх непридатними для проживання з подальшим переведенням в нежилі приміщення на підставі рішення виконавчого комітету місцевої ради .

Господарським судом не дано оцінки тій обставині, що квартири, які самовільно переобладнані позивачем у єдине нежиле приміщення, яке є предметом даного спору, не визнані у встановленому порядку непридатними для проживання, їх функціональне призначення не змінене.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права власності на новостворений об’єкт нерухомості – нежитлове приміщення, яке утворилось внаслідок реконструкції без дозволу місцевої ради двох квартир житлового фонду, позивач фактично просить суд про прийняття рішення про зміну статусу квартир, а саме: про списання квартир з балансу жилого фонду та переведення їх у нежитловий фонд, що є виключною компетенцією органів виконавчої влади.

Відтак, рішення суду не грунтуєтьтся на законі, оскільки під час розгляду справи судом не дано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не були додержані вимоги діючого законодавства при вирішенні питання переведення жилих приміщень у нежилі і не з’ясовані обставини та причини неотримання відповідного рішення виконкому.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.