ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2009 р.
№ 12/100
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Муравйова О.В.,
розглянула
касаційну скаргу
фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –Підприємець)
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
14.05.09
у справі
№ 12/100
господарського суду
Рівненської області
за позовом
Державного історико-культурного заповідника м.Дубно (далі –Заповідник)
до
Підприємця,
третя особа:
Дубенська міська рада Рівненської області (далі –Міськрада),
про
стягнення 46 758,29 грн.
В засіданні взяли участь представники :
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
не з'явились;
- третьої особи:
не з'явились.
Ухвалою від 03.08.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Підприємця б/н від 20.05.09 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 -4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 03.09.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 03.09.09 представники сторін не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 03.09.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу в установленому законом порядку поштою.
У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. у відпустці, розпорядженням від 27.08.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справ, призначених до перегляду в касаційному порядку на 03.09.09 колегією суддів у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Муравйов О.В., яка переглядає справу по суті.
Рішенням від 26.02.09 господарського суду Рівненської області (суддя Крейбух О.Г.) позовні вимоги Заповіднику задоволено частково.
З Підприємця на користь Заповідника стягнуто 18 630,20 грн. неустойки за несвоєчасне повернення об'єкта оренди за період з 01.11.07 по 10.08.08, а також 186,30 грн. державного мита та 65,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 14.05.09 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Орищин Г.В., суддів –Галушко Н.А., Краєвської М.В.) рішення від 26.02.09 господарського суду Рівненської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Підприємця –без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані відсутністю доказів повернення об'єкта оренди у встановленому в договорі порядку орендодавцю (шляхом підписання двостороннього акту передачі об'єкта оренди), у зв'язку з чим суди дійшли до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів ст. 785 Цивільного кодексу України щодо сплати Підприємцем на користь Заповідник неустойки в розмірі подвійної плати за час незаконного користування об'єктом оренди після припинення договору оренди.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 26.02.09 господарського суду Рівненської області та постанову від 14.05.09 Львівського апеляційного господарського суду в частині стягнення з нього 18 630,20 грн. неустойки скасувати, та у задоволенні цих вимог Заповіднику відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального прав, а саме: ч. 2 ст. 328, абз. 3 ч. 2 ст. 331, ч. 1 ст. 614, ч. 1 ст. 770, ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 232 ч. 6 ст. 236 Господарського кодексу України, ст. 33, ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 03.09.09 від Заповідника та Міськради письмових відзивів на касаційну скаргу не надійшло, разом з тим згідно ст. 111 -2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.12.06 між Заповідником (Орендодавець) та Підприємцем (Орендар) було укладено охоронно-орендний договір, відповідно до умов якого Орендодавець здає, а Орендар приймає в оренду приміщення пам'ятника архітектури, розташованого за адресою: м.Дубно, вул.Соборна, 12, з терміном дії даного договору до 01.11.07.
Судами встановлено, що відповідно до п.п. 6.5-6.7 Договору при поверненні об'єкта оренди сторони повинні призначити своїх представників та приступити до передачі об'єкта, що орендується, протягом 5 робочих днів з моменту закінчення терміну оренди. В цей строк Орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та передати його Орендодавцю. При поверненні об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується представниками сторін. Об'єкт оренди вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, факт приймання-передачі приміщення в оренду підтверджено підписаним обома сторонами актом приймання-здачі від 01.12.06.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Заповідник листом № 204 від 27.09.07 повідомив Підприємця про закінчення 01.11.07 терміну дії Договору оренди та запропоновував протягом місяця звільнити орендоване приміщення за адресою: вул.Свободи, 12, м.Дубно, однак, станом на 18.08.08 Підприємцем об'єкт оренди повернуто не було.
З огляду на викладене Заповідник звернувся з позовом у даній справі про стягнення неустойки, нарахованої на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, у розмірі подвійної плати за користування майном за період з 01.11.07 по 10.08.08, що складає 18 630,20 грн., а також орендної плати за період з 01.11.07 по 20.07.08 у сумі 14 792,71 грн.
Звернувши увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення об'єкта оренди у встановленому в Договорі порядку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про доведеність факту неповернення об'єкта оренди Підприємцем та підставність позовних вимог Заповідника в частині нарахування неустойки за період з 01.11.07 по 10.08.08.
Разом з тим, судами було відхилено доводи Підприємця про неправомірності звернення Заповідника з позовом у даній справі з урахуванням того, що на даний час право власності на спірні об'єкти оренди належить територіальній громаді м.Дубно в особі Дубенської міської ради (далі –Міськрада). При цьому, судами зазначено про те, що згідно рішень у справі
№ 3/81 господарського суду Рівненської області, які набрали чинності, встановлено, що охоронно-орендний договір від 01.12.06 є дійсним, оскільки містить усі істотні умови, однак, припинив свою дію 01.11.07 у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, а також визначено, що Заповідник на момент укладення Договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на вчинення такого правочину.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 № 2269-XII (2269-12) (далі –Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно приписів п. 2 ст. 26, п. 1 ст. 27 Закону та ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Разом з тим, згідно приписів ст. 5 Закону вбачається, що лише органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності.
При цьому, слід зауважити, що дана правова норма кореспондується із положенням, викладеним у ч. 2 ст. 287 Господарського кодексу України, відповідно до якої, орендодавцем нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності є органи, уповноважені місцевими радами управляти цим майном.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку суди, стягнувши неустойку за період з 01.11.07 по 20.07.08, не надали належної правової оцінки наявним в матеріалах справи поясненням Міськради про те, що згідно свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.09.07 спірний об'єкт нерухомості, що перебував в оренді Підприємця, належить на праві комунальної власності Міськраді, а отже саме Міськрада з 18.09.07 є належним орендодавцем спірного майна, та саме на її користь може бути стягнута неустойка за незаконне користування належним їй майном, проте, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, Міськрада з відповідним позовом не зверталась, та в межах даної справи самостійних вимог не заявляла.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111 -5, 111 -7, 111 -9, 111 -10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 б/н від 20.05.09 задовольнити частково.
Рішення від 26.02.09 господарського суду Рівненської області та постанову від 14.05.09 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 12/100 господарського суду Рівненської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
О.Муравйов