Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами 08.05.2007р. договору оренди земельної ділянки в частині площі земельної ділянки в розмірі 0,0402га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45, а також про визнання недійсним рішення Симеїзської селищної ради 18 сесії 5 скликання № 12 від 16.04.2007р. "Про затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та передачі в оренду земельної ділянки площею 1,900 га ТОВ "Тай-Інвест" за адресою Україна, м. Ялта, АРК, с.м.т. Паркове, вул. Паркове шосе Сімеїзської селищної ради в частині площі земельної ділянки 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45 (в редакції уточнень позовних вимог т.1, а.с.60-62) на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Позивач вважає, що рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, а також укладений договір у визначеній у позові частині укладені всупереч приписам частини 1 статті 120, статті 123 Земельного кодексу України, порушують право позивача на оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку; передача в оренду земельної ділянки, на якій знаходяться берегоукріплювальні споруди, що є власністю позивача, суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" заперечив проти позову, зазначивши, що позивачем не надано доказів у підтвердження порушення спірним рішенням та договором його прав, не наведено передбачених законодавством підстав невідповідності рішення та договору вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2009р. (суддя Дворний І.І.) позов задоволено; визнано недійсним укладений 08.05.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" та Сімеїзською селищною радою договір оренди земельної ділянки в частині площі земельної ділянки в розмірі 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45; визнано недійсним рішення Сімеїзської селищної ради 18 сесії 5 скликання № 12 від 16.04.2007р. "Про затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та передачі в оренду земельної ділянки площею 1,900 га ТОВ "Тай-Інвест" за адресою Україна, м. Ялта, АРК, с.м.т. Паркове, вул. Паркове шосе Сімеїзської селищної ради в частині площі земельної ділянки 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.04.2009р. (судді: Остапова К.А. –головуючий, Градова О.Г., Ткаченко М.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості, відповідності встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 12, 16, 116, 124, 125 Земельного кодексу України, оскільки дані статті не передбачають підстав для відмови у прийнятті рішення про передачу в оренду земельної ділянки в зв'язку з попереднім наданням згоди на складання проекту землеустрою іншій юридичній особі, чи у зв'язку з знаходженням на балансі цих підприємств будь-якого майна; відтак рішення про передачу земельної ділянки скаржнику прийнято в межах повноважень органу місцевого самоврядування та відповідно до чинного законодавства.

При цьому скаржник зазначає, що в порушення вимог статей 203, 215, 396 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, судові рішення не містять підстав та норми права, за якою визнано недійсним спірний договір та акт органу місцевого самоврядування.

На думку скаржника, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність його порушеного права, що підлягає судовому захисту; заявлені скаржником клопотання про витребування доказів у з'ясування порушеного права позивача безпідставно відхилено судами попередніх інстанцій.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні вказав на законність та обґрунтованість судових рішень.

Акціонерне товаристо закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" не скористалося правом на участь представника в судовому засіданні

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.1992р. між Акціонерним товариством закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та Виробничим об'єднанням "Південний машинобудівний завод" було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого об'єднання зобов'язалося передати центру у власність об'єкти пансіонату "Славутич"; перелік об'єктів, що підлягають передачі позивачу відповідно до умов договору, викладено в додатку № 1 до договору, передано відповідно до акта прийому-передачі (т.2, а.с.12-13).

Відповідно до свідоцтва на право власності від 28.05.2001р. підтверджується право колективної власності позивача на будівлі та споруди пансіонату "Славутич", що складається з нежитлових та житлових будівель (т.1, а.с.13); запис про реєстрацію права власності за позивачем нежитлових та житлових будівель пансіонату "Славутич" зроблено в реєстровій книзі № 16-В під реєстровим № 331 від 28.05.2001р.

Відповідно до Акта на право постійного користування землею від 04.07.2001р. 1-КМ № 000479 позивачу надано в постійне користування 7,9091 гектарів землі у межах згідно з планом землекористування для будівництва та обслуговування пансіонату "Славутич" на 200 місць за адресою смт. Сімеїз, с. Паркове, вул. Паркове шосе, 19, відповідно до рішення 37-ї сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради народних депутатів від 08.05.2001р.

07.08.2006р. (вх. № 0212/1127) позивач звернувся до Сімеїзської селищної ради з проханням розглянути питання передачі в оренду земельної ділянки берегової зони, що примикає до земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні позивача для виконання заходів з інженерного захисту берегової зони (т.1, а.с.15); рішенням Сімеїзської селищної ради 10-ї сесії 5-го скликання № 13 від 20.09.2006р. Акціонерному товариству закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" надано згоду на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,40 га для виконання заходів з інженерного захисту берегової смуги, що примикає до південних меж земельної ділянки позивача відповідно до Державного акта від 04.07.2001р..

Водночас рішенням Сімеїзської селищної ради № 12 від 16.04.2007р. затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" площею 1,900 га для будівництва та обслуговування кліматопавільйонів за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Паркове, вул. Паркове шосе та передбачено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" в оренду строком на 49 років вказану земельну ділянку.

На підставі рішення органу місцевого самоврядування 08.05.2007р. Сімеїзською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого селищна рада передає, а товариство приймає в оренду земельну ділянку площею 1,900 га за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Паркове, вул. Паркове шосе.

Апеляційним господарським судом вказано, що 11.09.2007р. позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з листом про коригування меж земельної ділянки; рішенням № 14 від 22.02.2008р. Сімеїзської селищної ради 290ї сесії 5-го скликання запропоновано Товариству "Тай-Інвест" провести коригування меж земельної ділянки у зв'язку з накладенням меж земельної ділянки, наданої товариству, та меж земельної ділянки позивача, оскільки через неврегульованість цього питання виникає затримка розробки проектної документації.

Накладення земельної ділянки Товариства "Тай-Інвест" на частину запитуваної позивачем земельної ділянки вбачається при зіставленні кадастрового плану і план схеми орендованої земельної ділянки та кадастрового плану запитуваної позивачем земельної ділянки.

Також місцевим господарським судом на підставі довідки позивача № 60 від 08.09.2008р встановлено, що на спірній частині земельної ділянки розташовані берегоукріплювальні споруди, які знаходяться в користуванні та закріплені на балансі позивача.

Звертаючись з даним позовом, позивач вважає, що за наслідками рішення Сімеїзської селищної ради 10-ї сесії 5-го скликання № 13 від 20.09.2006р. у нього виникло право на розроблення проекту з відведення запитуваної ним земельної ділянки для подальшого отримання її в оренду, яке порушується спірними рішенням та договором; також позивач посилається на знаходженні на спірній земельній ділянці берегоукріплювальних споруд, що є його власністю.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що передача у власність чи у користування однієї ділянки кільком особам є неприпустимою, надання згоди позивачу на складання проекту породжує виникнення у нього прав, які порушуються спірними договором та рішенням; також спірними рішенням та договором було фактично передано товариству берегоукріплювальні споруди, що знаходяться в користуванні позивача, без згоди на це позивача, що породжує право позивача захищати свої права як балансоутримувача відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України.

Однак судова колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, та такими, що не ґрунтуються на обставинах справи, які підлягали встановленню в даній справі.

За статтею 2 Земельного кодексу України до суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею є земельними відносинами, об'єктами яких є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, в тому числі на земельні паї.

Виходячи з обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, вони можуть бути суб'єктами земельних відносин щодо земельних ділянок та прав на них.

Земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами; відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України положення Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються, зокрема, до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відтак зміст прав щодо об'єктів земельних відносин, порядок та підстави їх виникнення та способи захисту визначаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) , Цивільного кодексу України (435-15) .

Розділ ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) містить перелік прав на землю; такими правами, зокрема, є право власності на землю, право користування землею (в тому числі право на оренду земельної ділянки).

За статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції на момент звернення до суду) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, зміст яких (прав) визначається з врахуванням розділу ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) .

Також статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи як на захист свого цивільного права, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За загальним правилом (виходячи з аналізу статей 15, 16, частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України), особа звертається до господарського суду за захистом уже існуючого в неї права, що захищається та поновлюється, а не виникає в силу прийняття відповідного судового рішення (адже цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства).

Цивільні права включають в себе широкий комплекс правових можливостей, що охоплюються поняттями право-та дієздатності юридичної особи, відносяться до абсолютних та відносних суб'єктивних прав.

Водночас статтею 16 Цивільного кодексу передбачено, що особою в судовому порядку у визначений спосіб здійснюється захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Проте господарськими судами не з’ясовано істотні обставини справи щодо змісту прав позивача на земельну ділянку, за захистом яких він звернувся, виходячи з розділу ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) , відповідність вказаного ним в якості порушеного права (право на оформлення документів на земельну ділянку) статті 16 Цивільного кодексу України.

Судами правомірно вказано про неможливість одночасного надання земельної ділянки в користування кільком особам, однак при цьому не наведено жодних доказів надання позивачу спірної земельної ділянки в користування відповідно до положень Земельного кодексу України (2768-14) , норм права, які передбачають існування у особи цивільних прав щодо земельної ділянки, щодо якої він розробляє проектну документацію, в тому числі за згодою власника.

Відтак, розглядаючи спір, господарські суди не встановили об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача, відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Судова колегія припускає можливість існування у позивача за наслідками надання йому дозволу на розроблення землевпорядної документації інтересу до одержання спірної частини земельної ділянки в оренду (захист якого також може бути предметом судового позову відповідно до статей 15 та 16 Цивільного кодексу України), однак відповідних підстав позову позивачем не заявлялось, а судами не перевірялось.

Також судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами положень процесуального законодавства при прийнятті оскаржених рішень.

Безумовно, надання спірної частини земельної ділянки, на яку претендує позивач, в оренду іншій юридичній особі, вплине на можливість оформлення позивачем документів на відведення йому земельної ділянки в попередньо узгоджених межах.

Однак, підставами для визнання акта недійсним є як порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача, так і його невідповідність вимогам чинного законодавства, та/або визначеній законом компетенції органу, що прийняв цей акт; відповідні підстави повинні наводитися позивачем у позові та судами у прийнятих рішеннях.

Органами, уповноваженими розпоряджатися землями в межах населених пунктів, є відповідні сільські, селищні, міські ради; відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Всупереч вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, змісту статті 393 Цивільного кодексу України, судами попередніх інстанцій не наведено порушень порядку прийняття спірного рішення про надання земельної ділянки, не зазначено норми матеріального права, яка порушена органом місцевого самоврядування при прийнятті рішення про надання земельної ділянки в оренду при існування згоди органу місцевого самоврядування на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, наданої іншій особі, з урахуванням підстав позову, наведених позивачем.

Доводи позивача та висновки судів попередніх інстанцій про необхідність узгодження меж земельної ділянки відповідача та необхідність коригування меж земельної ділянки відповідача з урахуванням запитуваної позивачем земельної ділянки також не обґрунтовано посиланням на відповідні положення законодавства.

Зазначаючи про наявність на спірній земельній ділянці берегоукріплювальних споруд, що знаходяться в користуванні та на балансі позивача, суди послалися, як на належний доказ, лише на довідку самого позивача від 08.09.2008р. № 60.

Однак цивільні права та обов'язки виникають з підстав, визначених законодавством, а судовому захисту підлягає законне право особи.

Натомість судами не з'ясовано, за яких законних підстав вказані берегоукріплювальні споруди опинилися на балансі позивача, які майнові (особисті немайнові) права щодо них та на підставі чого виникли в зв'язку з цим у позивача, хто є належним власником та уповноваженою власником особою щодо берегоукріплювальних споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, чи є позивач особою, уповноваженою звертатися з позовом про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування у разі, якщо такі акти суперечать заходам інженерного захисту берегів Чорного і Азовського морів та територій, схильних впливу негативних природних процесів.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не застосували норми цивільного та земельного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надали правової оцінки доводам та запереченням скаржника; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення не відповідають цим вимогам з викладених вище підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.04.2009р. у справі № 2-7/10609-2008 Господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2009р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.