Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман"

на рішення господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 року

та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 року

у справі № 5020-10/212-1/116

господарського суду міста Севастополя

за позовом Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман"

третя особа Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006 року

за участю представників:

позивача - Логін Р.А.

відповідача - 1. П'янікін В.В.

третьої особи - 2. не з'явився

прокурора - Стояновський Є.О.

У липні 2010 року Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 березня 2006 року.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21 вересня 2010 року (суддя Алсуф'єв В.В.) залишеним без змін п остановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року (судді Прокопанич Г.К., Заплава Л.М., Фенько Т.П.) у справі № 5020-10/212-1/116 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07 березня 2006 року, укладений між Державою Україна в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за № 1093. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Севастополя від 21 вересня 2010 року та п остановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" звернулось до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2010 року заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України, виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого військового майна військового містечка Б-34, розташованого в місті Севастополі Севастопольська зона ПБК, 41, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" 07 березня 2006 року, посилаючись на те, що Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України не мало повноважень на відчуження майна, порядок реалізації якого визначений в пункті 3 Положення від 28 грудня 2000 року № 1919 (1919-2000-п) "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил".

Відповідач, заперечуючи проти позову, вважав його безпідставним з огляду на відсутність, на його думку, будь-яких порушень при укладенні правочину та пропуск позивачем строку позовної давності. ( т.1., а.с.74-77).

За клопотанням відповідача ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13 серпня 2010 року до участі у справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучений приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

Третя особа вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, зазначає, що під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу нею належним чином були перевірені повноваження представників сторін на укладення правочину.

У матеріалах справи наявне доручення від 10 лютого 2006 року, відповідно до якого Центральне спеціалізоване будівельне управління діє від імені Міністерства оборони України.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим акта цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 березня 2006 року між Державою Україна в особі Міністерства оборони України, від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ - "Укроборонбуд" Мельника В.Л., що діяв за довіреністю, посвідченою 10 лютого 2006 року ОСОБА_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у реєстрі за № 375, та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстровано в реєстрі за № 1093.

Згідно п.1.1 договору у власність відповідача було передано нерухоме військове майно - будови, будівлі та споруди військового містечка Б-34, яке, згідно із Довідкою-характеристикою, виданою Севастопольським міським ДКП БТІ та ДРОНМ 23 грудня 2005 року за № 2019, складається з казарми літер "А"(загальною площею 350,40 кв.м.); н/підвалу під літером "А"; ґанку; ґанку; казанної літер "Д"(загальною площею 26,50 кв.м.); ґанку; складу ПСМ літер "Е"; убиральні літер "Ж"; капоніру літер "З"; капоніру літер "И"; капоніру літер "К"; капоніру літер "Л"; інших споруд літер 1-9, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК-41.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил" від 13 грудня 2004 року № 894-р (894-2004-р) , за пропозицією Міноборони, Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було надано повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил, як такому що було визначено за результатами конкурсу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, договір купівлі-продажу від 07 березня 2006 року не містить відомостей про факт списання майна, відчуження якого є його предметом.

Відповідно до пункту 19 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225 (1225-2000-п) , списання військового майна за актами якісного (технічного) стану та інспекторськими посвідченнями проводиться командирами (начальниками) військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міноборони.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладення договору купівлі-продажу від 07 березня 2006 року за відсутності факту списання нерухомого майна прямо суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а тому є підстави для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, що, згідно статті 249 Цивільного кодексу України і стало підставою задоволення позовних вимог.

Щодо порушення строків позовної давності, необхідно зазначити, що згідно із положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 березня 2006 року, стороною в якому є Держава Україна, прокурору стало відомо у липні 2010 року.

Щодо доводів відповідача про наступне схвалення позивачем вчиненого правочину шляхом прийняття коштів, то вони не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, зазначена обставина з врахуванням порушення законодавчо визначеного порядку реалізації військового майна не може вплинути на користь позиції відповідача.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року зі справи № 5020-10/212-1/116 залишити без змін.