132/1127/17 Про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови особі у відновленні виплат пенсії за вислугу років та зобов'язання вчинити дії - 13.06.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018р. (судді: Драчук Т.О., Загороднюк А.Г., Полотнянко Ю.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у відновленні йому виплат пенсії за вислугу років;

зобов`язати відповідача відновити йому виплату пенсії за вислугу років, призначеної довічно відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) починаючи з 01.04.2015р.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що йому з 2011 року призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , однак пенсія відповідачем з 01.04.2015р. не виплачується. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2015р. протиправними та просить суд зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 23.11.2017р. позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у відновленні позивачу пенсії за вислугу років.

Зобов`язано відповідача відновити позивачу виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2015р., призначеної довічно відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018р. скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволені позовних вимог відмовлено.

З ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене законом, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, характер виконуваних обов`язків яких є особливим.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 25.02.2011р., серія НОМЕР_2, з січня 2011 року перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за вислугу років, що призначена довічно відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) . (а.с.12)

З 11.04.2011р. позивач працює у Вінницькій міській раді (розпорядження міського голови від 31.03.2011р. №332-О).

З 13.11.2012р. обіймав посаду заступника керівника Центру - начальника відділу надання адміністративних послуг Центру адміністративних послуг "Прозорий офіс" №3 (Старе місто) Департаменту адміністративних послуг міської ради (розпорядження міського голови від 12.11.2012р. №646-О).

З 05.10.2015р. і по час звернення до суду обіймає посаду начальника відділу - адміністратора відділу надання адміністративних послуг №4 Департаменту адміністративних послуг міської ради (розпорядження міського голови від 02.12.2015р. №741-О). (а.с.42)

Позивач, згідно довідки №12-00-014-51785 від 20.11.2017р., виданої директором Департаменту кадрової політики Вінницької міської ради є посадовою особою місцевого самоврядування п`ятої категорії посад дев`ятого рангу. (а.с.47)

Виплата пенсії позивачу здійснювалась до 01.04.2015р.

З 01.04.2015р. відповідачем припинено виплату пенсії на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213-VIII (213-19) .

В лютому 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення виплати йому пенсії за період з 01.04.2015р. по 31.12.2016р. (а.с.10)

Відповідач листом від 27.02.2017р. №150/С-12 повідомив позивача про відмову у задоволенні заяви з посиланням на те, що у період служби в органах місцевого самоврядування згідно статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції Законів №213 від 02.03.2015р. та №911 від 24.12.2015р.), пенсії, призначені відповідно до законодавства України не виплачуються, а тому з 01.04.2015р. виплату пенсій позивачу припинено, так як він перебував на службі в органах місцевого самоврядування. Крім того, з 01.01.2017р. виплату пенсії поновлено в розмірі 85% призначеного розміру у зв`язку з внесенням змін до ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" згідно Закону України від 06.12.2016р. №1774-V-III. (а.с.11)

Вважаючи дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 01.04.2015р. виплата пенсії, призначеної позивачу довічно відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) підлягає відновленню у зв`язку з відсутністю зазначених у статті 54 цього Закону підстав для її невиплати.

Суд першої інстанції виходив з того, що 02.03.2015р. прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213 -VIII (213-19) , який набрав чинності з 01.04.2015р., згідно якого внесено зміни в статтю 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно з якими тимчасово, у період з 01.04.2015р. по 31.12.2015р. у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213-VIII (213-19) , у разі неприйняття до 01.06.2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата", "Про Кабінет Міністрів України" "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки визначений в пункті 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII (213-19) закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015р. прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про державну службу" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/ щомісячне грошове утримання за цим Законом не призначаються.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для обмеження у виплаті пенсії позивачу згідно ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв`язку з втратою чинності норм Закону України "Про державну службу" в частині пенсійного забезпечення.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що невиплата належної пенсії позивачу на підставі Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213-VIІI (213-19) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015р. (911-19) №911-VII є звуженням його існуючих прав, а саме, права на пенсію, визначеного статтею 46 Конституції України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що пунктом 3 розділу "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII (213-19) встановлений вичерпний перелік осіб, щодо яких скасовуються обмеження у виплаті пенсії на період роботи у разі неприйняття до 01.06.2015р. закону щодо призначення всіх пенсій на загальних підставах. У цьому переліку Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) відсутній, тобто обмеження у виплаті пенсії для працюючих пенсіонерів продовжують діяти.

Апеляційний суд виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016р. (v007p710-16) перше речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якого тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) не виплачуються, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). При цьому згідно п. 2 цього рішення положення ч. 7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Апеляційним судом встановлено, що позивачу призначено пенсію згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) . Також встановлено, що у 2015 - 2016 роках позивач був посадовою особою місцевого самоврядування. При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, у період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. та з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зміни у законодавстві щодо пенсійного забезпечення стосовно тимчасової невиплати пенсії не обмежують право позивача на соціальний захист, оскільки у разі звільнення позивача з органів місцевого самоврядування виплата пенсії була б поновлена. Крім того, з 2017 року виплата пенсії позивачу поновлена на підставі змін до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) , а положення ч. 7 статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції законів №213 від 02.03.2015р. та №911 від 24.12.2015р.) неконституційними не визнавалися.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що після набуття права на призначення пенсії позивач працював в органах місцевого самоврядування, з 01.04.2015р. по 31.12.2016р. було встановлено обмеження щодо виплати пенсій працівникам, які продовжують працювати в органах місцевого самоврядування, позивач до числа осіб, на яких такі обмеження не поширюються не належить, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, положення статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції законів №213 від 02.03.2015р. та №911 від 24.12.2015р.) у спірний період діяли, неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню пенсійними органами, в тому числі відповідачем, під час реалізації наданих законом повноважень.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на порушення відповідачем вимог ст. 22 Конституції України та позбавлення права на соціальний захист також є безпідставними і висновки апеляційного суду не спростовують, оскільки позивачу відновлено виплату раніше призначеної пенсії з 2017 року на підставі ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" згідно Закону України від 06.12.2016р. №1774-V-III, згідно якої тимчасово, у період по 31.12.2017р., посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) ) у період служби в органах місцевого самоврядування пенсії, призначені відповідно до законодавства України, розмір яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування при вирішенні спору рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 (v007p710-16) є безпідставними, оскільки вказаним рішенням визнано неконституційними положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) зі змінами, а саме - першого речення ч. 1 ст. 54, а позивачу припинена виплата пенсії як посадовій особі місцевого самоврядування на підставі ч. 7 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" в редакціях цієї норми Закону згідно Законів №213 від 02.03.2015р. та №911 від 24.12.2015р.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.