04/55-38.1 Про стягнення заборгованості за договором про газопостачання - 28.05.2009 Прийняття

У березні 2008 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Волинської області із позовом до підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення заборгованості за договором № 06/05-2235 ТЕ-2 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій від 30.12.2005 р. у розмірі 2 696 616,49 грн., в тому числі 1 872 462,33 грн. основної заборгованості, 169 169,71 грн. пені, 554 440,49 грн. інфляційних втрат і 100 543,96 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 24 червня 2008 року (суддя –С.Філатова) позов задоволено частково. Стягнуто 1 572 461,78 грн. основного боргу, 500 857,90 грн. інфляційних втрат, 100 543,96 грн. трьох відсотків річних та судові витрати. Розмір пені що підлягає до стягнення на підставі статті 233 ГК України зменшено до 16 917,00 грн. В частинні стягнення 300 000,00 грн. основного боргу, у зв`язку з погашенням, провадження у справі припинено. В частині стягнення 53 582,59 грн. інфляційних втрат та 152 252,71 грн. пені відмовлено. Виконання судового рішення в частині стягнення основного боргу відстрочено до 01.09.2008 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року (головуючий –Г.Якімець, судді –О.Зварич, Я.Юрченко) рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру стягуваної пені скасовано і ухвалено нове про стягнення з відповідача пені у розмірі 169 169,71 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 24 червня 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року в частині стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних, збитків від інфляції та судових витрат і постановити нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 30 грудня 2005 року між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та підприємством теплових мереж "Ковельтепло" (покупець) було укладено договір № 06/05-2235 ТЕ-2 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю в 2006 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та умови проведення розрахунків за спожитий газ сторони врегулювали пунктом 6.1. договору, згідно з яким перша оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

- перша оплата у розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З наявних у матеріалах справи актів передачі –приймання природного газу згідно договору № 06/06-1154-ТЕ-3 від 29.12.2006 р. за січень 2006р. –грудень 2006 р. вбачається (а.с. 32-43), що позивач свої зобов`язання з постачання природного газу виконав належним чином. Загальна вартість газу склала 9 774 187,01 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається із копій поданих відповідачем платіжних документів (т.1 а.с. 74-77) та акту звіряння розрахунків (т.1 а.с. 66), відповідач свої зобов`язання по оплаті наданих послуг виконав частково, внаслідок чого із врахуванням сплати основної заборгованості у березні-квітні 2008 р. у розмірі 300 000,00 грн., у нього виникла основна заборгованість у розмірі 1 572 461,78 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо наявності у підприємства теплових мереж "Ковельтепло" на час розгляду справи основної заборгованості що підлягає до стягнення у розмірі 1 572 461,78 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене і погоджуючись із розрахунком господарського суду першої інстанції інфляційних втрат позивача, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з інфляційних втрат у розмірі 500 857,90 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 100 543,96 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Частина 3 статті 549 ЦК України, визначає що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до пункту 7.2. договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п.6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Частина 1 статті 233 Господарського кодексу встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що має істотне значення.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що зменшуючи розмір стягуваної пені господарський суд Волинської області правомірно, взявши до уваги складне фінансове становище відповідача, зумовлене несвоєчасними розрахунками безпосередніми споживачами газу –населенням, бюджетними та госпрозрахунковими організаціями, зменшив розмір пені, що підлягає до стягнення до 16 917,00 грн.

При цьому касаційна інстанція виходить із ступеня виконання боржником основного зобов`язання і враховує причини, що призвели до невиконання грошового зобов`язання, незадовільний фінансовий стан відповідача, що підтверджується наявними у справі доказами (т.1 а.с. 59 –62).

Водночас, для вирішення питання щодо можливості зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення, необхідно встановити співвідношення нарахованої пені і збитків кредитора, заподіяних порушенням основного зобов`язання. Однак, в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України, з метою доказування своїх вимог, позивачем доказів, що свідчать про розмір заподіяних йому збитків не надав.

Таким чином, при зменшенні розміру пені місцевим господарським судом були встановлені усі необхідні обставини і їм дана належна юридична оцінка.

Враховуючи наведене, постанову апеляційного господарського суду в частині скасування рішення місцевого суду про зменшення розміру стягуваної пені визнати законною і обґрунтованою не можна, а тому вона підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приймає лише ті доводи скаржника що стосуються незаконності часткового скасування судового акту господарського суду Волинської області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційну скаргу підприємства теплових мереж "Ковельтепло" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року у справі за № 04/55-38.1 в частині скасування рішення господарського суду Волинської області від 24 червня 2008 року щодо стягнення пені в сумі 16 917,00 грн. скасувати.