11/344/08 Про зобов’язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням та про знесення самовільно збудованих будівель - 28.05.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 у справі №11/344/08 (суддя Василяка К.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 (колегія суддів у складі головуючого Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.), відмовлено в задоволено позовних вимог ТОВ "Штрассе" до Миколаївської міської ради про визнання права власності на самовільно збудовані торгівельні павільйони та залишено без розгляду зустрічний позов Миколаївської міської ради до ТОВ "Штрассе" про зобов’язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і знесення самовільно збудованих будівель.

Рішення та постанова у справі щодо первісного позову мотивовані тим, що у ТОВ "Штрассе" відсутні законні підстави, встановлені нормами ст. ст. 331, 376 Цивільного кодексу України для визнання права власності на самочинно збудоване майно, а щодо зустрічної позовної заяви, то залишення її без розгляду на підставі п. 1 ст. 81 ГПК України вмотивовано відсутністю належних доказів повноважень секретаря Миколаївської міської ради на підписання позовних заяв.

ТОВ "Штрассе", не погоджуючись з судовими актами у справі в частині відмови у первісному позові, у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову у справі в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 331, 376 Цивільного кодексу України, адже, судами не враховано, що саме позивач є належним землекористувачем земельної ділянки, на якій збудовані спірні об’єкти, отже, право власності на ці об’єкти має бути визнане за позивачем на підставі частин 3, 4, 5 ст. 376 ЦК України.

В судовому засіданні касаційної інстанції 14.05.2009 об’явлено перерву до 28.05.2009 до 10 годин 15 хвилин для оголошення за клопотанням позивача повного тексту постанови.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні 14.05.2009 пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28.09.2001 Миколаївською міською радою прийнято рішення, яким затверджено проект відведення МП "Штрассе" (правонаступником якого є позивач) в оренду земельної ділянки загальною площею 2160 кв.м, у тому числі 12 кв.м під забудовою, 2148 кв.м під проходами та проїздами по вул. Червоних Майовщиків ріг вул. Індустріальної в м. Миколаєві.

На підставі зазначеного рішення 18.10.2001 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МП "Штрассе" (орендар) укладено договір оренди землі (АЕЕ № 570781), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду терміном на 10 років зазначену земельну ділянку, зарахувавши її до земель транспорту, для обслуговування автостоянки.

12.09.2005 між сторонами за справою укладено додаткову угоду до договору оренди землі, зареєстровану в книзі реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі від 12.09.2005 за № 33-05, в якій сторони за договором домовилися про наступне: у зв’язку з використанням земельної ділянки з 01.10.2003 в комерційних цілях змінено: 1) п. 3.2 розділу 3 договору щодо розміру річної орендної плати, яка встановлюється цією угодою у розмірі 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1129550,40 грн.); 2) п. 3.3 розділу 3 договору – термін та порядок внесення орендної плати за землю; 3) п. 10.1 розділу 10 договору щодо відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату орендної плати.

Згідно пункту 28 рішення Миколаївської міської ради від 10.06.2006 №6/41 "Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам, та внесення змін до рішень міської ради по Заводському району м. Миколаєва", позивачеві надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2360 кв.м, у тому числі: 2160 кв.м раніше наданих ТОВ "Штрассе" в оренду для обслуговування придбаної автостоянки, 200 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або використання, з зарахуванням її до земель комерційного використання, з метою надання її в оренду строком до 07.08.2016 для подальшого проектування та обслуговування торгових павільйонів по вул. Червоних Майовщиків, 14. При цьому, згідно розділу 2 вказаного рішення замовники зобов’язані протягом трьох місяців з дати прийняття цього рішення подати до управління земельних ресурсів міської ради погоджені проекти землеустрою та висновки державної землевпорядної експертизи.

Згідно довідки № 2154 КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" ТОВ "Штрассе" по вул. Червоних Майовщиків, 14 самочинно збудовано торгівельні павільйони: літ. "Д-1" зовнішніми розмірами 50 х 6,80, загальною площею 275,3 кв.м, основною площею 266,4 кв.м, інвентаризаційною вартістю 288216 грн.; кафе літ. "З-1" площею забудови 207,0 кв.м, загальною площею 201,9 кв.м, основною площею 180,1 кв.м, інвентаризаційною вартістю 198228 грн.

Як вбачається з виготовленого КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" технічного паспорту на ринок "Штрассе" спірні торгівельні павільйони та кафе-павільйон по вул. Червоних Майовщиків, 14, збудовані в 2005 році.

Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради та Санепідемстанція Заводського району м. Миколаєва своїми листами від 07.08.2008 № 17-3990 та від 18.08.2008 № 2323/02-05 відповідно не заперечили проти оформлення самочинно побудованих павільйонів та кафе.

З огляду на зазначені обставини, позивач 03.09.2008 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані споруди: торгівельного павільйону літ. Д –зовнішніми розмірами 50 х 6,80, загальною площею 275,3 кв.м, основною площею 266,4 кв.м; кафе літ. З-1 –площею забудови 207,0 кв.м, загальною площею 201,9 кв.м, основною площею 180,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Червоних Майовщиків, 14, посилаючись при цьому на норми ст. ст. 331, 376 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на таке.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, зазначені норми передбачають можливість визнання у судовому порядку права власності лише на таке самочинно збудоване нерухоме майно, яке здійснене особою на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, і саме за такою особою за умови завершення будівництва і прийняттям його в експлуатацію, надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно і виключно за згодою особи, якій належить на праві власності дана земельна ділянка.

Між тим, як свідчать матеріали справи і як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Штрассе" збудувало торговельні павільйони та кафе на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу та належно затвердженого проекту, тобто, самочинність будівництва носить ознаки як його здійснення позивачем на не відведеній для цієї мети земельній ділянці, так і за відсутності належного дозволу та належно затвердженого проекту.

Таким чином, позивачем не враховано, що згідно вимог ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст. ст. 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" таке будівництво вимагало розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту будівництва об’єкту нерухомості та отримання дозволу відповідних органів і служб на здійснення будівельних робіт, а також прийняття об’єкту нерухомості в експлуатацію, тобто, лише за наявності таких документів і доказів, законодавець надає змогу визнати у судовому порядку право власності на майно, збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, і лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.

Втім, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач доказів надання йому у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно не надано, при цьому, колегія суддів зазначає, що рішення Миколаївської міської ради від 10.06.2006 №6/41 "Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам, та внесення змін до рішень міської ради по Заводському району м. Миколаєва" таким доказом не є, оскільки ним позивачеві надано дозвіл лише на складання проекту землеустрою для відведення в майбутньому земельної ділянки площею 2360 кв.м з метою надання її в оренду строком до 07.08.2016 для подальшого проектування та обслуговування торгових павільйонів по вул. Червоних Майовщиків, 14, за умови, якщо позивач протягом трьох місяців з дати прийняття цього рішення надасть до управління земельних ресурсів міської ради погоджений проект землеустрою та висновки державної землевпорядної експертизи.

Доводи скаржника про необхідність застосування до його позовних вимог норми ч. 5 ст. 376 Цивільного Кодексу України, згідно якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, колегія суддів вважає помилковим, оскільки у даній нормі йдеться про ті випадки, коли самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці іншої особи (власника чи землекористувача) без його на те згоди і саме цей власник або землекористувач має право на судовий захист від самозабудовника шляхом визнання права власності на самочинне будівництво.

Щодо позову самозабудовника, тобто, власне позову ТОВ "Штрассе", позивач не звернув увагу, що такі правовідносини унормовані ч. 4 ст. 376 ЦК України, згідно якої якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво (або за її рахунок), в зв’язку з чим і виник зустрічний позов Миколаївської міської ради.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Штрассе" до Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване майно, та вважає доводи касаційної скарги такими, що цих висновків не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судами обставинами, що перебуває поза процесуальними повноваженнями суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.