Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 29.09.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Кондес Л.О., судді –Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) від 24.02.2009 року, у справі № 34/245 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 573,40 грн. відшкодування шкоди, а також 102,00 грн., витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 42 ГПК України, ст.ст. 988, 993 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач та треті особи не надіслали.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Довідки ВДАІ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві, 04.05.2007 року о 19:00 год. на вул. Довженка, 2 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автомобіля "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_3., власником якого є ОСОБА_2., з автомобілем "Форд", державний номер НОМЕР_2, що належить Службі безпеки України та яким керував ОСОБА_1.

В результаті вказаної ДТП автомобілю "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1 було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2007 року у справі № 3-17802/07 винним у дорожньо-транспортній пригоді було визнано ОСОБА_1.

Відповідно до Звіту №1172 про оцінку мана, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "ЛЕГІОН", вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1, станом на 22.06.2007 року складає 3059,53 грн.

Автомобіль "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1, було застраховано у ВАТ "Страхова компанія "Нова" на підставі Договору добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів №2495 від 28.04.2006 року (далі - Договір № 2495).

Фактичні витрати, яких зазнала ОСОБА_2. на ремонт пошкодженого автомобіля, склали 2573,40 грн., що підтверджується нарядом - замовленням №17033 від 10.05.2007 року.

Виплата страхового відшкодування в розмірі 2573,40 грн. була здійснена на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 13.08.2007 року, страхового акту №1153 від 17.08.2007 року та підтверджується платіжним дорученням №7753 від 21.08.2007 року.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення в порядку регресу з відповідача матеріальної шкоди в сумі 2573,40 грн.

Касаційна інстанція повністю погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вже зазначалось раніше, винним у дорожньо-транспортній пригоді визнано водія автомобіля "Форд", державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1, який є працівником Служби безпеки України. Те, що даний автомобіль належить Службі безпеки України та перебуває у його володінні відповідачем не заперечується.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Згідно абзацу 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Враховуючи вищезазначене, особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю "Пежо-206", в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП є саме відповідач.

Таким чином, до позивача в межах суми страхової виплати перейшло право зворотної вимоги до Служби безпеки України.

Щодо посилань скаржника на те, що водій "Пежо-206" ОСОБА_3. на момент дорожньо-транспортної пригоди керувала транспортним засобом за відсутності тимчасового реєстраційного талону на право користування автотранспортним засобом, що свідчить про незаконне користування ОСОБА_3. автомобілем "Пежо-206", у зв’язку з чим позивач не повинен був виплачувати страхове відшкодування ОСОБА_2., судова колегія зазначає наступне.

Договором № 24/95, а саме, пунктом 21.3 встановлено, що транспортний засіб є застрахованим у разі керування ним будь-якою особою на законних підставах та у разі зберігання у будь-якому місці.

В матеріалах справи міститься належним чином завірена копія Довіреності № 6814 від 28.07.2006 року, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3, зокрема, керувати автомобілем "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1. Дана довіреність нотаріально посвідчена та дійсна до 28.07.2009 року.

Вищевказана довіреність не відкликана та не визнана недійсною.

Тобто на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3. керувала автомобілем "Пежо-206", державний номер НОМЕР_1 на законних підставах.

Враховуючи наведене постанова Київського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Служби безпеки України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 року у справі № 34/245 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 року у справі № 34/245 –без змін.