Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 26.05.2009 №02.02-10/227, розгляд справи №2-7/814-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Грек Б.М.

Акціонерний банк "Київська Русь" (далі –позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства "Бізнес-центр ТТБ" (далі –відповідач), в якому просив визнати недійсним укладений між сторонами договір оренди нежилих приміщень від 17.05.1999, а також просив стягнути з відповідача суму здійснених поліпшень об'єкта оренди в розмірі 109906,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у спірному договорі від 17.05.1999 відсутні істотні умови, а отже даний договір не відповідає вимогам законодавства.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2008 у справі №2-7/814-2008 (суддя Дворний І.І.) позов задоволено, визнано недійсним укладений 17.05.1999 між Акціонерним банком "Київська Русь" та Закритим акціонерним товариством "Бізнес-центр ТТБ" договір оренди нежилих приміщень, а також внутрішніх інженерних мереж (вода, каналізація, опалення, електропостачання, сигналізація пожежної охорони, локальна комп'ютерна мережа), які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. 8-го Березня, 3, загальною площею 594 м2, з наступними змінами та доповненнями; стягнуто з відповідача на користь позивача суму здійснених поліпшень об'єкта оренди в розмірі 109906,85 грн., 1184,07 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3042,42 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 у справі №2-7/814-2008 (колегія суддів у складі: Заплава Л.М. 0 головуючий суддя, судді Прокопанич Г.К., Фенько Т.П.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2008 –без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі №2-7/814-2008 судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При прийнятті судових рішень у справі місцевий та апеляційний господарські суди виходили з наступного:

- при оцінці спірного договору від 17.05.1999 в тій частині, в якій його положення не змінювались після 01.01.2004, підлягають застосуванню норми ЦК УРСР (1540-06) ;

- за спірним договором було передано в орендне користування майно, що не було індивідуалізовано (не вказані кількість, властивості та інші ідентифікуючі ознаки внутрішніх інженерних мереж), що є порушенням вимог ст. ст. 208, 256, 262, 265 ЦК УРСР;

- договір оренди від 17.05.1999 не містить положень про вартість орендованого позивачем майна, що унеможливлює встановлення адекватності та співрозмірності орендної плати, а також обов'язку орендаря щодо відшкодування вартості майна у випадку його пошкодження чи зіпсування;

- за таких обставин місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що спірний договір від 17.05.1999 не відповідає положенням ЦК УРСР (1540-06) ;

- дослідивши обставини справи, пов'язані з укладенням між сторонами 02.08.2004, 01.02.2005 та 04.04.2005 договорів про внесення змін до договору оренди від 17.05.1999, судами зроблено висновок, що оскільки ці угоди були укладені після набрання чинності ЦК України (435-15) , при дослідженні їх умов слід керуватись саме ЦК України (435-15) ;

- у вказаних договорах про внесення змін до договору оренди від 17.05.1999 не були вказані ознаки орендованого майна, які індивідуалізують його, зокрема, не зазначено, які саме внутрішні інженерні мережі (вода, каналізація, опалення, електропостачання, сигналізація пожежної охорони, локальна комп'ютерна мережа) та внутрішнє обладнання були передані у користування позивачеві; у договорах перелічені лише загальні назви майна, що не відповідає приписам ст. 760 ЦК України;

- таким чином, суди попередніх судових інстанцій дійшли до висновку про невідповідність додаткових угод положенням ЦК України (435-15) ;

- враховуючи вищевикладене, суди дійшли до висновку про правомірність позовних вимог в частині необхідності визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 17.05.1999 з наступними змінами та доповненнями;

- з посиланням на положення ст. 778 ЦК України, встановивши при цьому обставини справи, за яких 26.01.2004 сторонами був складений та погоджений перелік робіт по реконструкції, ремонту, переобладнанню (невідокремлювані поліпшення) приміщення по вул. 8-го Березня, 3, враховуючи висновок судової експертизи, суди прийшли до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача вартості здійснених поліпшень орендованого майна у розмірі 109906,85 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із висновками судів попередніх судових інстанцій, оскільки вважає, що вони ґрунтуються на неповному дослідженні всіх обставин, що мають суттєве значення для даної справи, а отже є передчасними, з огляду на наступне.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Перевіривши наявність істотних умов у спірному договорі оренди нежилих приміщень від 17.05.1999, обов'язковість погодження яких договірними сторонами була передбачена законодавством, чинним на час укладення даного договору, з посиланням на положення ЦК УРСР (1540-06) , а також умови додаткових угод про внесення змін до договору від 02.08.2004, від 01.02.2005 та від 04.04.2005, укладених після набрання чинності ЦК України (435-15) , судами попередніх судових інстанцій зроблено висновок, що у спірному договорі із врахуванням змін та доповнень до нього відсутня така істотна умова як індивідуалізація предмета оренди (не вказані кількість, властивості та інші ідентифікуючі ознаки внутрішніх інженерних мереж, що передаються в оренду) та умова про вартість майна, що має наслідком визнання такого договору із наступними змінами та доповненнями недійсним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із даним висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки в даному випадку вбачається необхідним встановлення обставин справи, пов'язаних з вчиненням сторонами спірного договору юридично значимих дій, спрямованих на виконання такого договору, а саме: дослідження питання вступу орендаря у фактичне володіння та користування об'єктом оренди (підписання акту приймання-передачі майна), сплата орендарем орендних та інших платежів в порядку і на умовах, визначених сторонами, і прийняття таких платежів орендодавцем, використання об'єкта оренди за його призначенням, тощо.

В свою чергу, прийшовши до висновку, що спірний договір та додаткові угоди до нього не містять істотної умови щодо індивідуалізації майна (не визначено, яке майно передається за договором), суди не дослідили розділ І договору від 17.05.1999 з врахуванням акту приймання-передачі до договору оренди від 17.05.1999 (а.с. 29, т. І).

Також поза увагою та правовим дослідженням судів залишився договір про внесення змін до договору оренди від 17.05.1999, що в свою чергу, робить висновок судів про відсутність такої умови як визначення вартості орендованого майна передчасним та необґрунтованим.

При цьому, судами попередніх судових інстанцій не враховано наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З викладеного слідує, що сутність договірних відносин сторін дає підстави дійти до висновку, що даний договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування нежилим приміщенням на підставі договору, унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна є безповоротним, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.

Таку ж правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".

Поза дослідженням судів попередніх судових інстанцій залишилось питання того, чи припинив дію договір оренди від 17.05.1999, не надано правової оцінки листу АБ "Київська Русь" від 06.09.2007 №1912/252 (а.с. 34, т. І).

Суд касаційної інстанції також не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача вартості здійснених поліпшень орендованого майна у розмірі 109906,85 грн., оскільки даний висновок є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Втім, ч. 5 ст. 778 ЦК України визначає, що якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладеного, здійснення ремонтних робіт, а також наявність відповідного дозволу для такого здійснення, мають підтверджуватися певними документами.

До останніх слід віднести: договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмова згода орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; погодження орендодавцем проектно-кошторисної документації на проведення поліпшень; підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт; копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, в тому числі придбані матеріали, конструкції тощо.

Документи, подані позивачем та досліджені судами попередніх судових інстанцій, визнаються судом касаційної інстанції недостатніми та такими, що не підтверджують позовні вимоги в частині стягнення вартості зроблених поліпшень, зокрема, позивачем не надано погодженої з відповідачем проектно-кошторисної документації на проведення ремонтних робіт (яка включає обсяги робіт, їх вартість), в той час, як прийнятий судами в якості доказу Перелік робіт по реконструкції, ремонту, переобладнанню (невід'ємні поліпшення) приміщення по вул. 8 Березня, 3, не підтверджує отримання позивачем згоди в розумінні ч. 1 ст. 778 ЦК України. Також позивачем не надано документів, що підтверджують проведені ним розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна.

Не може погодитись колегія суддів суду касаційної інстанції також із позиціями судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності щодо визнання недійсним договору оренди з підстав встановленої місцевим господарським судом пролонгації договору оренди до 24.05.2009 та з підстав того, як зазначив суд апеляційної інстанції, що до вимог про визнання недійсними угод строки позовної давності не застосовуються.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу судів попередніх судових інстанцій, що при наявності заяви відповідача від 22.09.2008, заявленої в порядку ст. 256, п. 4 ст. 257 ЦК України, відповідно до якої відповідач просив застосувати суд позовну давність до заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд повинен був виходити саме з дати укладення спірного договору оренди, тобто з 17.05.1999. В свою чергу, посилання суду апеляційної інстанції на роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" є безпідставними, оскільки:

- відповідно до п. 7 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше;

- згідно із ст. 71 ЦК УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов і виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК УРСР).

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Бізнес-центр ТТБ" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 у справі №2-7/814-2008.

Справу №2-7/814-2008 направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.