Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Дніпровське районне відділення Спілки ветеранів Афганістану м.Києва (надалі Відділення Спілки) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації) про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,3033га за кадастровим номером 8000000000:66:014:0003, що розташована на перетині пр. Генерала Ватутіна та вул. Братиславської у Дніпровському районі м.Києва, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів видати державний акт на вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на вказаній земельній ділянці розташований належний позивачеві на праві власності об'єкт нерухомості –автозаправка, з метою обслуговування автозаправки між Київрадою та Відділенням Спілки укладений договір купівлі-продажу названої земельної ділянки. За придбану земельну ділянку позивач повністю розрахувався, однак міськрада та Головне управління земельних ресурсів не виконали свого передбаченого умовами договору обов'язку щодо видачі акта на право власності на землю.

Доповідач: Шаргало В.І.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.12.2008 року (суддя КовтунС.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.), позов задоволений, за Дніпровським районним відділенням Спілки ветеранів Афганістану м. Києва визнане право власності на спірну земельну ділянку, зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради оформити та видати державний акт на право власності на цю земельну ділянку та провести його державну реєстрацію протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач повністю розрахувався за договором купівлі-продажу, що є необхідною і достатньою підставою для набуття права власності та відповідного оформлення шляхом видачі державного акта.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Київрада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 202, 392, 509 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

У відзиві на касаційну скаргу Дніпровське районне відділення Спілки ветеранів Афганістану м.Києва (надалі Відділення Спілки) вважає оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу безпідставною.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2003року між Київрадою (Орендодавець) та Відділенням Спілки (Орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,3033 га, що розташована на перетині пр. Генерала Ватутіна та вул. Братиславської у Дніпровському районі м. Києва. Термін дії договору один рік. Цільове призначення земельної ділянки – будівництво та обслуговування автозаправного комплексу.

В подальшому, на підставі відповідного рішення Київради від 27.05.2004року за № 276/1486 між Київрадою (Продавець) та Відділенням Спілки (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу названої земельної ділянки від 21.12.2004 року, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив названу земельну ділянку за ціною 1 577 495 грн. В рахунок цієї суми Покупцем переданий продавцеві аванс в розмірі 474 000 грн.

Решту суми –1 103 495 грн. передбачалося оплатити Покупцем протягом десяти банківських днів від дня нотаріального посвідчення цього договору (розділ 2, п.2.2 договору) .

За прострочення виконання зобов'язання щодо проведення оплати Покупець сплачує Продавцю пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі 0,5% відсотка від суми простроченого платежу.

28 грудня 2006 року між Київрадою (Продавцем) та Відділенням Спілки (Покупцем) укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу від 21.12.2004 року, яким сторони домовились пункт 2.2 договору купівлі продажу викласти в наступній редакції:

"Решта вартості земельної ділянки у сумі 1 072 495 (один мільйон сімдесят дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. має бути сплачена Покупцем до двадцять п'ятого липня дві тисячі сьомого року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця" .

Однак, при цьому, як відзначили суди, сторони конкретно не обумовили розмір цих часток.

На виконання вищевказаних умов Договору від 28.12.2006 року, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу від 21.12.2004 року, Покупець - Відділення Спілки у строк до 25.07.2007 року сплатив Продавцеві кошти в суми 1 072 495 грн., що не оспорюється Київрадою.

Відповідно до Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації), яке затверджене рішенням Київради №182/342 (ra_182023-02) від 19.12.2002 року, на Головне Управління земельних ресурсів покладені функції щодо видачі державних актів на право власності на землю, а також оформлення та видачі договорів оренди земельних ділянок та їх реєстрації.

Нормами ст. 127 Земельного кодексу України встановлено, що юридичні особи мають право на викуп земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих земельних ділянок. Органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити повну ціну товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За правилами частини 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки можливо лише після встановлення її меж в натурі та отримання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини щодо наявності права позивача на вказану земельну ділянку, внесення останньої суми розстроченого платежу у визначений додатковою угодою строк, повної оплати за придбану земельну ділянку, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем, а відтак і про достатність підстав видачі документа, що посвідчує право власності –державного акта на землю.

В силу вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року у справі №6/483 залишити без змін.