Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участі прокурора : Савицької О.В.

у квітні 2006 року Акціонерне товариство закритого типу "Рівнебуд"

звернулося до господарського суду з позовом до ДП Акціонерного товариства закритого типу "Рівнебуд" "Рівнебуджитло" про визнання договору дарування від 26.04.2001 року недійсним, посилаючись на те, що в порушення ч. ст. 244 ЦК УРСР даний договір не був нотаріально посвідчений.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.06.2006 року в позові відмовлено.

Перегляд рішення в апеляційному порядку не здійснювався.

Рішення місцевого господарського суду оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2009 року порушено касаційне провадження у справі за касаційним поданням, поданим заступником прокурора Рівненської області у якому він просить рішення змінити виключивши з його мотивувальної частини посилання на правомірність приватизації гуртожитку з огляду на те, що ці висновки безпідставні і не були предметом спору у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не може залишатись без змін і підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Постановляючи про відмову у задоволенні позову господарський суд посилався на відповідність спірного договору вимогам закону, оскільки не суперечить положенням чинного на той час Цивільного кодексу (435-15) у редакції від 18.07.1963 року.

Проте повністю погодитись з наведеним не можна, так як висновки суду зроблені без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, пов'язаних з укладанням та виконанням спірного договору.

Відповідно до ст. 244 ЦК України (у редакції від 18.07.1963 року) до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього кодексу, які передбачають, що договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає державній реєстрації.

Проте яких-небудь даних про реєстрацію об'єкта дарування за дарувальником чи обдарованим у матеріалах справи немає.

За приписами ст. 243 ЦК України (у редакції від 18.07.1963 року) договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Але дані про передачу майна відповідачу у справі відсутні, а тому висновок про дійсність спірного договору не ґрунтується на наявних у справі матеріалах.

Крім того, відповідно до чинної на час укладання спірного договору ст. 30 Закону України "Про власність", колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

За наявних у справі копій статутних положень позивача (п. 7.4.3) правління останнього вправі розпоряджатись нерухомим майном товариства, проте чи мав право голова правління на безоплатну передачу майна всупереч заявленій меті діяльності очолюваного ним господарського товариства судом не з'ясовувалось.

Обґрунтовуючи правомірність приватизації гуртожитку позивачем у 90-х роках минулого століття суд посилався на матеріали, які до справи не долучались і судом не досліджувались.

З урахуванням наведеного вище визнати судове рішення таким, що відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості не можна.

При новому розгляді справи слід належно оцінити докази, що мають значення для вирішення спору по суті, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, та, враховуючи зазначені вище обставини і вимоги законодавства, прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України,

Касаційне подання задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 06.06.2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.