802/1513/18-а Про визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у непризначені одноразової грошової допомоги дружині - особи, матері - загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, та зобов'язання Міністерства оборони України виплатити членам сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, передбачену одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві - 13.06.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гонтарука В.М., Білої Л.М., Граб Л.С. від 19 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просили:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у непризначені одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1, матері - ОСОБА_2 загиблого військовослужбовця Збройних Сил України - ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян у рівних частках дружині - ОСОБА_1, матері - ОСОБА_2

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15 січня 2018 року № 248/3/6//133 висновок Вінницького обласного військового комісаріату від 17 листопада 2017 року № 12/3437 щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 повернутий у військкомат. Підставою повернення стала відсутність документів слідчих органів або дорожньої автоінспекції щодо порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху. Вважаючи дане рішення відмовою розпорядника коштів у призначенні одноразової грошової допомоги та проявом бездіяльності Міністерства оборони України щодо призначення виплати сім`ї загиблого військовослужбовця, позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року позов задоволений.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що загибель солдата ОСОБА_3, пов`язана з виконанням ним обов`язків військової служби та не є наслідком дій, які містять ознаки адміністративного правопорушення. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року скасовано в частині зобов`язання Міністерство оборони України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3, передбачену статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в цій частині прийнято нову постанову, якою зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо виплати членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Міністерство оборони України у встановленому порядку не розглянуло заяву позивачів та не прийняло рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допустило порушення права на належний розгляд поданої позивачами заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок № 975), відтак належним способом захисту порушених прав позивачів є покладення на Міністерство оборони України обов`язку повторно розглянути заяву із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства. Крім того, Сьомий апеляційний адміністративний суд зазначив, що судом першої інстанції, всупереч вимогам КАС України (2747-15) не було вжито жодних дій з приводу отримання інформації щодо обставин, які мають пряме відношення до даної адміністративної справи та надання їм оцінки (постанови слідчого про закриття кримінального провадження стосовно смерті ОСОБА_3 ), не надано вказаній постанові оцінки, що не дозволяє зробити висновок про безумовне зобов`язання виплатити позивачам компенсації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду рішенням від 21 серпня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 06 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у справі № 802/1513/18-а за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що солдат ОСОБА_3 проходив службу у Військовій частині А3783 на посаді водія-електрика центру прив`язки 1 польового вузла зв`язку.

16 серпня 2017 року при виконанні обов`язків військової служби загинув ОСОБА_3, який був чоловіком для ОСОБА_1 та сином для ОСОБА_2 .

Згідно акта про результати службового розслідування по факту смерті внаслідок дорожньо-транспортної пригоди солдата ОСОБА_3, від 01 вересня 2017 року та витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 347 від 01 вересня 2017 року солдат ОСОБА_3 отримав травму, яка призвела до смерті, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби.

Постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області підполковником міліції Бірюковим Є.О. було винесено постанову від 25 квітня 2018 року про закриття кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160000000734 від 16 серпня 2017 року. В мотивувальній частині вказаної постанови слідчий прийшов до висновку, що відповідно до зібраних у кримінальному провадженні доказів встановлено, що причиною ДТП, яка призвела до спричинення смерті пішохода ОСОБА_3, є порушення самим пішоходом "Правил дорожнього руху" України.

17 листопада 2017 року позивачі звернулися до Вінницького обласного військового комісаріату через Калинівський районний військовий комісаріат із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю чоловіка та сина відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в порядку та на умовах, визначених Порядком № 975.

17 листопада 2017 року Вінницьким обласним військовим комісаріатом направлено Міністерству оборони України висновок із усіма необхідними документами про те, що позивачі мають право на виплату одноразової грошової допомоги.

Департаментом фінансів Міністерства оборони України рішенням від 15 січня 2018 року № 248/3/6/133 висновок Вінницького обласного військового комісаріату та усі документи були повернуті у військкомат. Підставою повернення стала відсутність документів слідчих органів або дорожньої автоінспекції щодо порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовують тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково скасовано рішення суду першої інстанції. Скаржники вказують на те, що постанова слідчого про закриття провадження по факту смерті ОСОБА_3 не є документом, який свідчить про те, що смерть військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення відповідно до статті 280 КУпАП встановлюється при розгляді справи про адміністративне правопорушення особою або органом, уповноваженим на це. Натомість, слідчий Національної поліції не є органом, уповноваженим на розгляд адміністративних справ та встановлення наявності в діях особи ознак адміністративного правопорушення відповідно до КУпАП (80731-10) . Також зазначають, що досудове розслідування за фактом загибелі ОСОБА_3 здійснювалося упереджено, відтак постанова про закриття кримінального провадження за фактом загибелі ОСОБА_3 . оскаржена.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржників є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком № 975.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Підпунктом першим пункту 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: 1. заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; 2. витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); 3. витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); довідки органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; сторінок паспортів повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи. які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 1 статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено: що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.

Перелік підстав для відмови у виплати одноразової грошової допомоги визначений пунктом 19 Порядку № 975 є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку; повернення ж документів на доопрацювання даним Порядком не передбачено, а тому повернення Міністерством оборони України документів позивача на доопрацювання суперечить зазначеним вище вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 30 січня 2018 року № 806/986/16 та у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 333/6813/17.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів стосовно виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 і виплати одноразової грошової допомоги повинно закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивачів права на отримання одноразової грошової допомоги як членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, апеляційним судом у цій справі правомірно було відмовлено у зобов`язанні Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачам одноразову грошову допомогу.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справа № 750/5581/17, від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17, від 19 червня 2018 року у справі № 333/2340/17(2-а/333/132/17), від 10 липня 2018 року у справі № 816/488/16, від 26 квітня 2019 року у справі № 816/488/16.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008p710-99) та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей ( рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.