Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпродзержинської міської ради про визнання права власності на приміщення торгового павільйону.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2008 року по справі № 25/190-08 (суддя Чередко А. Є.) позов задоволено: визнано за Приватним підприємцем ОСОБА_1 право власності на приміщення торгового павільйону загальною площею 37,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалося.

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2008 року, в якому стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 392, 376 ЦК України, ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Відзив на касаційне подання не надходив, що не перешкоджає його розгляду по суті.

Представники сторін в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Відводів складу суду не заявлено.

За згодою прокурора в судовому засіданні 26.05.2009 року оголошені вступна та резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Місцевим судом встановлено, що позивачеві розпорядженням Заводської районної ради Дніпропетровської області від 06.09.1999 року № 149-Р було видано дозвіл на встановлення торгового павільйону на центральному ринку м. Дніпропетровська.

Розпорядженням Заводської районної ради м. Дніпропетровська від 22.05.2002 року № 90-Р позивачу дозволено подальшу експлуатацію торгового кіоску на території ДП "Центральний ринок".

Рішенням технічної комісії виконкому Заводської районної ради м. Дніпропетровська збудований позивачем торговельний павільйон прийнято в експлуатацію, що підтверджується актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності в експлуатацію від 10.05.2001 року.

Судом встановлено, що протягом 2006 року, позивачем здійснені деякі незначні конструктивні поліпшення спірного приміщення.

16.01.2007 року Обласним комунальним підприємством "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" складено технічний паспорт спірного об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпродзержинськ, провулок Кирпичний, № 69-136, за яким загальна площа об'єкту становить 37,5 кв. м.

З метою реєстрації права власності на спірне приміщення, позивач звернувся до Дніпродзержинського бюро технічної інвентаризації з відповідною заявою, але йому було відмовлено листом від 31.01.2008 року з посиланням на те, що заявником не додані документи про відведення земельної ділянки на території центрального ринку, які б підтверджували право ОСОБА_1 на будівництво торговельного павільйону.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався положеннями ст. 392 ЦК України та дійшов висновку, що позивач є законним власником спірного об'єкту нерухомого майна, яке побудовано за його кошти, а право власності позивача, враховуючи обставини неможливості розпорядження власністю з підстав відсутності реєстрації права власності, підлягає захисту.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою або п'ятою цієї статті.

Частина 3 ст. 376 ЦК України передбачає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Проте, всупереч вказаній нормі, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд не дослідив питання про надання позивачу земельної ділянки у власність чи користування.

Згідно ст. 30 № Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14)

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Господарський суд не врахував вказані норми та не дослідив питання прийняття до експлуатації спірного об'єкту.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржене судове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, яке полягало в неповному з'ясуванні обставин справи, що згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для його скасування.

Оскільки в силу приписів ст. 1117 ГПК України встановлення обставин справи, збирання доказів та їх оцінка не входить до компетенції суду касаційної інстанції, під час розгляду касаційної скарги виправити зазначені недоліки оскарженого судового рішення неможливо, а тому останнє підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, дослідити питання надання позивачеві земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт, а також прийняття приміщення до експлуатації.

Враховуючи викладене, касаційне подання підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

Касаційне подання Першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2008 року по справі № 25/190-08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.