П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 0640/3558/18

Провадження № 11-413апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир 57" (далі - ТОВ "Автомир 57") до Житомирської міської ради (далі - Міськрада) про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ "Автомир 57"на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року (суддя Нагірняк М. Ф.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року (судді Моніч Б. С., Капустинський М. М., Охрімчук І. Г.),

УСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року ТОВ "Автомир 57" звернулось до суду з позовом до Міськради, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 12 квітня 2018 року №1015 "Про поновлення договорів оренди землі юридичним особам".

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ "Автомир 57" до Міськради закрив, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд роз`яснив ТОВ "Автомир 57", що цей спір віднесено до юрисдикції Господарського суду Житомирської області.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Автомир 57" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що висновки судів про те, що оскаржуване рішення Міськради лише закріплює істотні умови договору оренди землі, є помилковими, оскільки зобов`язання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також зобов`язання надати розроблений та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для його затвердження Міськрадою є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке носить виключно зобов`язальний характер та виходить за межі договору оренди землі.

У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить залишити її без задоволення та наводить доводи щодо законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 березня 2019 року відкрив касаційне провадження.

18 квітня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 6 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від

4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Судами встановлено, що відповідно до договору від 29 грудня 2012 року позивач на умовах оренди користувався двома земельними ділянками площею 1,3062 га та 0,4238 га відповідно, які розміщені на вулиці Ватутіна, 57 (пізніше проспект Незалежності) в м. Житомирі, та є комунальною власністю територіальної громади міста Житомира. У зв`язку із закінченням терміну дії такого договору оренди, 29 грудня 2017 року позивач звернувся до Міськради про продовження його дії. Міськрада ухвалила оскаржуване рішення від 12 квітня 2018 року №1015 (далі - рішення Міськради), відповідно до якого термін оренди вказаних земельних ділянок поновлено та надано позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку з метою зміни її цільового використання, а саме "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

Вважаючи таке рішення Міськради протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Як убачається зі змісту позовної заяви та оскаржуваного рішення Міськради, предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування про поновлення договору оренди земельних ділянок за умови протягом одного року з дати підписання такого договору змінити цільове призначення земельної ділянки. Для реалізації цієї умови Міськрада надала ТОВ "Автомир 57" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (з метою зміни її цільового призначення).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився й апеляційний суд, що у цій справі спір стосується умов (порядку і обмежень) щодо реалізації позивачем права оренди земельних ділянок, які є комунальною власністю територіальної громади міста Житомира.

Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Позовна заява вмотивована тим, що, на думку ТОВ "Автомир 57", Міськрада в односторонньому порядку безпідставно змінила істотні умови порядку користування земельною ділянкою шляхом підписання додаткової угоди в частині зобов`язання змінити цільове призначення земельної ділянки, чим порушила право позивача на вільне ведення господарської діяльності.

Фактично предметом позову у цій справі є зміна істотних умов договору оренди землі, з якими позивач не згоден, а предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а (провадження № 11-210апп18).

Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир 57" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.