Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Запоріжтрансформатор" на рішення господарського суду Запорізької області від 4 вересня 2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року у справі за позовом ТзОВ "Трівлад" до ВАТ "Запоріжтрансформатор" про зобов’язання до підписання актів та стягнення суми,

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про зобов’язання підписати акти наданих послуг та стягнення боргу в сумі 101737,18 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 вересня 2008 року (суддя Мисюра Л.С.) позов задоволений. Зобов’язано відповідача підписати акти наданих послуг. У випадку добровільного невиконання відповідачем рішення суду, акти вважаються підписаними в редакції позивача. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 101737,18 грн., судові витрати.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року рішення суду скасоване частково. Позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58837,18 грн. основного боргу, судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2005 року між сторонами у справі був укладений договір транспортного експедирування №DL 000282.

За умовами укладеного договору, позивач зобов'язався за плату та за рахунок відповідача надавати або організовувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (вантажів) автомобільним транспортом, а відповідач зобов'язався оплачувати дані послуги.

Строк дії вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 29.12.2006 року, укладеної до договору, встановлений до 31 грудня 2007 року.

Як правильно встановлено судом при розгляді справи, умови організації перевезень за укладеним договором узгоджувались сторонами шляхом підписання уповноваженими представниками сторін заявок на виконання перевезень автомобільним транспортом.

Згідно п.4.1 договору факт надання експедитором послуг при організації перевезення підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних накладних тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту призначення.

Пунктами 4.2, 4.3 укладеного договору сторони визначили, що посвідчення наданих послуг відповідачем здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі, який відповідач повинен підписати впродовж п'яти робочих днів з моменту надання акту експедитором. Акти приймання - передачі послуг засвідчують надання послуг з організації перевезення вантажу за кожною заявкою.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що господарський суд правильно встановив той факт, що позивачем були направлені на адресу відповідача одинадцять актів надання послуг, які відповідачем підписані не були.

Правильними є також висновки апеляційного господарського суду в тому, що суд першої інстанції не дослідив та не з’ясував чи відповідає вимога позивача про зобов’язання відповідача підписати акти надання послуг способам захисту, що визначені ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що вказана норма не передбачає такого способу захисту як зобов’язання підписання актів надання послуг.

Окрім того, враховуючи, що акт надання послуг не носить характеру акту в розумінні ст. 12 ГПК України, апеляційний господарський суд прийшов до обгрунтованого висновку, що такий спір не підлягає вирішенню у господарських судах України, тому правильно вважав, що рішення господарського суду в цій частині позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Згідно ч.1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до п.5.1 укладеного договору №DL 000282 плата за надані експедитором послуги з організації перевезення конкретного вантажу узгоджується сторонами одночасно з узгодженням заявки.

Пунктом 5.5 договору сторони передбачили, що клієнт сплачує надані експедитором послуги в порядку, визначеному відповідною заявкою. Строк оплати не може перевищувати десяти банківських днів з моменту отримання клієнтом оригіналів рахунку, податкової накладної та акта приймання - передачі наданих послуг.

На підставі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані позивачем в підтвердження стягнення з відповідача основного боргу в сумі 101737,18 грн.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд у постанові вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, стягнув з відповідача заборгованість в сумі 58837,18 грн. за невиконання ним взятих на себе зобов’язань, передбачених п.5.5 укладеного договору по оплаті наданих позивачем послуг і відмовив в стягненні решти суми боргу за недоведеністю вимог.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Запоріжтрансформатор" –без задоволення.