Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Мозговий В.І. –за дов. від 04.02.09; Голодяєв В.М. –за дов. від 30.01.09;

від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційного подання;

від прокуратури: Савицька О.В. –прокурор ГПУ, посв. №231;

від скаржника-2: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційного подання.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Кампай" у вересні 2008 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення реєстратора від 25.07.08 №691 щодо відмови у реєстрації права власності на будівлі бази

доповідач: Добролюбова Т.В.

відпочинку "Дніпро", розташовані за адресою: село Радуль, Ріпкинського району, Чернігівської області. Водночас, позивач просив визнати за ним право власності на вказаний об'єкт. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 20.10.03 ним з Відкритим акціонерним товариством "Інститут радіовіщального прийому та акустики ім. А.С.Попова" укладено договір купівлі –продажу №146 бази відпочинку "Дніпро". Позивач наголошував на тому, що через тимчасове припинення своєї господарської діяльності об'єкт купівлі –продажу вчасно зареєстрований не був. На думку позивача, відмовляючи у реєстрації права власності на базу відпочинку "Дніпро", відповідач помилково вказав на необхідність нотаріального посвідчення цього договору, адже договір купівлі –продажу, укладений відповідно до положень Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в редакції 1963 року, якими не передбачалось його обов'язкового нотаріального посвідчення.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 30.09.08, ухваленим суддею Блохіною Ж.В., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення визнав за позивачем право власності на спірний об'єкт, з огляду на те, що таке право виникло у позивача з моменту підписання договору купівлі–продажу №146. При цьому, суд дійшов висновку, що положеннями Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в редакції 1963 року, чинного на час укладення договору, не встановлювалось його обов'язкове нотаріальне посвідчення. Водночас, суд скасував рішення відповідача про відмову у реєстрації права власності на базу відпочинку через те, що правовстановлювальним документом, в цьому випадку, є договір купівлі –продажу від 20.10.03. Судове рішення обґрунтоване приписами статті 128 Цивільного кодексу УРСР, частини 1 статті 334, статті 316, 317 Цивільного кодексу України, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (z0157-02) .

Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації", Радульської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення у справі скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційного подання прокурор вказує на порушення судом приписів статті 657 Цивільного кодексу України, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (z0157-02) . Прокурор зауважує на тому, що продавцем - ВАТ "Інститут радіовіщального прийому та акустики ім. А.С.Попова" не було доведено факту приналежності йому спірного майна на праві власності, адже згідно інформації МБТІ право власності на спірне майно не реєструвалось. На думку прокурора, посилання у договорі на наявність інвентарних карток, в яких перелічено спірне майно, не може бути доказом приналежності такого майна на праві власності продавцеві. Таким чином, прокурор вважає, що позивачем не було надано правовстановлювальних документів, а спірний об'єкт є самочинним будівництвом. Водночас, прокурор вказує на залишенні поза увагою суду питання приналежності земельної ділянки, розташованої під спірним об'єктом нерухомості, адже, визнавши за позивачем право власності на спірний об'єкт, суд фактично розпорядився і земельною ділянкою на якій ці споруди знаходяться. В судовому засіданні прокурор доповнив вимоги касаційного подання доводами про те, що БТІ не може бути відповідачем у спорі про визнання права власності та порушення судом першої інстанції приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повної та об'єктивної оцінки усіх доказів у справі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кампай" надійшов відзив на касаційне подання, в якому товариство просить рішення у справі залишити без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, предметом позову у справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Кампай" до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" про: 1)скасування рішення реєстратора Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 25.07.08 №691 щодо відмови у реєстрації права власності на будівлі бази відпочинку "Дніпро", розташовані за адресою: село Радуль, Ріпкинського району, Чернігівської області; 2) визнання за позивачем права власності на вказаний об'єкт. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що право власності позивача на спірне майно виникло з моменту укладення договору купівлі –продажу від 20.10.03 №146. Проте, такий висновок суду колегія суддів вважає передчасним. Зі змісту приписів статті 84 названого Кодексу вбачається, що рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні, зокрема, того чи мали місце обставини, на які посилаються особи, та якими доказами вони підтверджуються, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Згідно з пунктом 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного інтересу.

Статтею 16 названого Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту яких може бути, зокрема, визнання права. За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зі змісту статті 392 вказаного Кодексу вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Умови та порядок реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна визначені Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 07.02.02 № 7/5 (надалі –Тимчасове положення).

Відповідно до пункту 1.3 Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації –БТІ у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Зі змісту пункту 6.1 Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Отже, відповідно до вказаного Тимчасового положення бюро реєстрації та технічної інвентаризації здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно, тому Комунальне підприємство "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" не може бути відповідачем у справі за позовом про визнання права власності. При цьому, відповідні органи, які здійснюють реєстрацію оформлення права власності на нерухоме майно, до участі у справі судом залучені не були. Викладене унеможливлює висновок суду про підставність визнання за позивачем права власності на базу відпочинку, відтак і задоволення вимоги про скасування рішення реєстратора від 25.07.08 № 691. За таких обставин, доводи касаційного подання про порушення судом першої інстанції вимог чинного законодавства знайшли своє підтвердження.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. За таких обставин, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.08 у справі № 6/184 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Чернігівської області.

Касаційне подання Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації", Радульської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області задовольнити.