Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Гончарука П.А.,

суддів: Малетича М.М.,

Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. у справі №2/573 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" до Приватного науково-виробничого впроваджувального підприємства "АГРО ІТЕ" про визнання недійсним договору № 08/06 від 17.04.2006р.,

за участю представників:

Позивача:Соболєвський І.В., довіреність № 5 від 15.01.2009р.,

Відповідача: Безсмертний А.В., довіреність б/н від 30.12.2008р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" (далі –ТОВ "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС", Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного науково-виробничого впроваджувального підприємства "АГРО ІТЕ" (далі –ПНВВП "АГРО ІТЕ", Відповідач) про визнання недійсним договору поставки №08/06 від 17.04.2006р., як такого, що вчинений під впливом обману з боку Відповідача, та застосування санкцій, передбачених ст. 230 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ).

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2008р. позов було задоволено: визнано недійсним договір № 08/06 від 17.04.2006р. між ТОВ "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" та ПНВВП "АГРО ІТЕ", як вчинений під впливом обману з боку останнього, а також стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2502624,96 грн. збитків у подвійному розмірі, завданих у зв’язку з вчиненням недійсного договору № 08/06 від 17.04.2006р. та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2008р. було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові, а також стягнуто з Позивача на користь Відповідача судові витрати.

У поданій касаційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Покупець) та Відповідачем (Постачальник) 17.04.2006р. був укладений договір № 08/06 (далі –Договір), згідно умов якого (п. 1.1.) Відповідач зобов’язався поставити Позивачу нафтопродукти (далі –Товар) узгодженими партіями, а Позивач зобов’язався їх оплатити і прийняти в асортименті та кількості згідно поданих заявок, погоджених з Відповідачем. Орієнтовані об’єми нафтопродуктів для поставки нафтопродуктів по даному Договору становили 24 000 метричних тонн (м.т.).

В п.п. 3.1., 4.4. Договору сторони погодили, що поставка Товару здійснюється Постачальником партіями в кількості 3000 м.т. (+/–5%) кожна, протягом 7-и банківських днів з моменту надходження оплати (авансового платежу) від Покупця на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до умов Договору (п. 4.3.) Покупець зобов’язувався здійснити оплату партії Товару поетапно: 1-ий етап –авансовий платіж згідно рахунку, який виставляєттся Постачальником і який включає в себе вартість тарифу по залізниці на шляху перевезення, а також вартість платежів і послуг по митному оформленню партії Товару, що повинен був бути перерахованим протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення Постачальником відповідного рахунку; 2-ий етап –остаточний розрахунок за поставлену партію Товару згідно рахунку, який виставляється Постачальником, повинен бути здійснений протягом 2-х банківських днів з моменту отримання повідомлення про прибуття Товару на пункт перетину кордону Російської Федерації та України.

Згідно п. 7.5. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2006р., а в частині виконання грошових зобов’язань –до їх повного виконання.

На виконання умов вказаного Договору, Позивач 26.05.2006р. перерахував на рахунок Постачальника 1148000,00 грн. в якості попередньої оплати для поставки погодженої партії нафтопродуктів у кількості 3000 м.т.

У свою чергу, Відповідач, згідно Договору, повинен був здійснити поставку Товару Позивачу протягом 7-и банківських днів з моменту надходження оплати, тобто –до 03.06.2006р.

Проте, 05.07.2006р. сторони, на підставі додаткової угоди № 1 від внесли зміни до п.п. 3.2., 5.3., 5.6. - 5.8. Договору, виклавши їх в новій редакції, зокрема, п. 3.2. в такій редакції: поставка Товару здійснюється залізничним транспортом узгодженими партіями в кількості 3000 м.т. (+/–5%) кожна, протягом 30-и банківських днів з моменту виконання Покупцем вимог, зазначених в п. 4.3. даного Договору.

Таким чином, строк поставки Відповідачем Товару, відповідно до змін до Договору, становив –до 26.06.2006р.

Станом на час розгляду справи Відповідачем умови Договору не виконано: поставку обумовленої партії нафтопродуктів Позивачу, здійснено так і не було.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про визнання недійсним Договору № 08/06 від 17.04.2006р. поставки нафтопродуктів, відповідно до ст. 230 ЦК України, як такий, що укладено під впливом обману з боку Відповідача, та застосування правових наслідків вчинення такого правочину.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що Відповідач, на момент укладення спірного договору № 08/06 від 17.04.2006р., не мав у власності, як самого Товару –нафтопродуктів, який був предметом цього Договору, так і прав на набуття такого, а також не надав до суду документів, які б підтверджували реальність придбання нафтопродуктів в майбутньому, в той час, як дії Відповіда, здійснені ним після укладення спірного договору свідчили про введення в оману Позивача щодо можливості виконання умов Договору, дійшов висновку про те, що при укладенні спірного Договору Відповідач умисно ввів Позивача в оману, шляхом повідомлення відомостей про наміри здійснити поставку нафтопродуктів, які не відповідають дійсності і мають суттєве значення для укладення такого Договору, а тому задовольнив вимоги Позивача повністю.

В той же час, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, посилався на те, що невиконання, чи часткове виконання умов договору поставки №08/06 від 17.04.2006р., не свідчить про те, що дана угода була укладена під впливом обману, а в разі порушення прав Позивача, йому необхідно звертатись до суду з відповідним позовом щодо відновлення його прав.

При цьому, апеляційний господарський суд, в якості доказу, що свідчить про відсутність обману з боку Відповідача при укладенні спірного Договору, врахував також результати проведеної Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві перевірки, якою в діях директора Відповідача встановлений факт відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України та відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Разом з тим, на думку колегії суддів, в порушення ст. 43 ГПК України, такі висновки суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.

У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі ст. 230 ЦК України, слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.

При цьому, необхідно ретельно з’ясовувати –чи мала на момент вчинення правочину одна із сторін реальну можливість виконати його умови і, у випадку відсутності такої, чи замовчувала від іншої сторони її існування, або заперечувала її, що потягло за собою укладення правочину.

А також, необхідно з’ясовувати –чи невиконання стороною умов договору мало місце в результаті неправомірних дій третіх осіб.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який зхдійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому, згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У зв’язку з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і приймаючи нове рішення про відмову в позові, не звернув належної уваги на те, що спірний правочин, який був укладений між сторонами, з боку Відповідача не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки на момент укладення договору поставки № 08/06 від 17.04.2006р., Відповідач, не маючи у власності Товар –нафтопродукти, які зобов’язувався поставляти за цим Договором, або ж укладені договори на його поставку від третіх осіб, таким чином не мав можливості і реально виконати його, про що не повідомив Позивача.

Більш того, як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, всі наступні дії Відповідача після укладення спірного Договору свідчили тільки про його намагання уникнути виконання зобов’язання та розпорядження коштами, отриманими від Позивача в якості авансового платежу.

Також, суд апеляційної інстанції посилаючись на те, що з метою виконання договору поставки № 08/06 від 17.04.2006р., Відповідачем було укладено контракт № 20/04/М від 20.04.2006р. на поставку нафтопродуктів –мазуту з ТОВ "НЕП-2000", не звернув при цьому уваги на те, що кошти, які надійшли від Позивача, як авансовий платіж і які спочатку дійсно були перераховані Відповідачем на виконання контракту № 20/04/М, згодом були ним використані в якості розрахунку на виконання зобов’язань по іншому контракту –№ 16/05/Р від 16.05.2006р., який жодним чином не пов’язаний з умовами виконання спірного Договору.

В той же час, як зазначалось вище, апеляційна інстанція прийняла до уваги, як належний доказ про відсутність обману з боку Відповідача при укладенні спірного Договору, постанову Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 24.11.2006р. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно директора ПНВВП "АГРО ІТЕ", яка виносилась на підставі проведеної перевірки за заявою директора ТОВ "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС".

Однак, як видно із змісту вказаного документу, такий був прийнятий не за результатами розслідування кримінальної справи, а у зв’язку з тим, що на час подачі директором ТОВ "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" заяви про порушення кримінальної справи відносно директора ПНВВП "АГРО ІТЕ", на розгляді в господарському суді м. Києва знаходився спір між цими ж сторонами у даній справі.

Тому, вказаний процесуальний документ не можна вважати належним доказом, в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), оскільки в ньому немає будь-яких фактичних даних, на підставі яких господарський суд у взначеному законом порядку міг встановити наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, чи інші обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору.

За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

В той же час, рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам закону, а тому дане судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК ЕНЕРГО-АЛЬЯНС" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2008р. у справі № 2/573 залишити без змін.