Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у червні 2008 року підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ЗАТ "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона" про стягнення 10 410 грн. боргу за надані йому на умовах договору № 1/7 від 17.11.2005 року юридичні послуги, 833 грн. пені, 2 677 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 447 грн. 3 % річних та 2 000 грн. компенсації моральної шкоди.

Відповідачем пред’явлено зустрічний позов про визнання акту від 09.01.2007 року про надання послуг до зазначеного договору недійсним, з мотивів не виконання позивачем умов договору про надання правової допомоги.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.02.2009 року первісний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу 10 410 грн., 833 грн. пені, 2 540,04 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції і 361,07 грн. 3 % річних, а в решті первісного позову відмовлено. У зустрічному позові відмовлено.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Рішення господарського суду першої інстанції оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 21.04.2009 року порушено касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і просить постановлені у справі судові рішення скасувати, та справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю –доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги судова колегія не вбачає підстав для її задоволення виходячи із наступного.

Як встановлено господарським судом та вбачається із матеріалів справи, між ПП ОСОБА_1 та ЗАТ "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона" було укладено договір про надання правової допомоги № 1/7 від 17.11.2005 року за умовами якого позивач зобов'язується надати правову допомогу по захисту прав та інтересів відповідача у справах щодо виявлених прокуратурою Голосіївського району м. Києва факту наявності заборгованості по сплаті податку на землю в сумі 69 413,16 грн., а останній зобов'язується сплатити винагороду за надані послуги в розмірі 10 % від суми позовних вимог протягом 3 календарних днів з дати отримання рішення на його користь (п. 5.2 договору).

П. 6.2 договору встановлено, у випадку неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % за кожен день від суми прострочення.

Згідно акту від 09.01.2007 року підписаного сторонами відповідач зобов'язався протягом 3 календарних днів сплатити позивачу винагороду в сумі 10 410 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання за договором від № 1/7 від 17.11.2005 щодо оплати за надані йому юридичні послуги, господарський суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність права позивача вимагати оплату заборгованості враховуючи його відповідальність за порушення грошових зобов’язань, передбачену статтею 625 ЦК України, й обґрунтовано постановив про часткове задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові за недоведеністю, і підстав для скасування судового рішення, за наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 26.02.2009 року –без змін.