Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

за участю представників сторін:

від позивача –Собітнюк Н.О.

відповідачів –Ткач С.А.

У вересні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом про усунення перешкод в користуванні об’єктом комунальної власності шляхом виселення відповідача з приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 24А, посилаючись на те, що договір оренди, на підставі якого відповідач користувався вказаним приміщенням припинив свою дію 01.05.2005 р.

Господарськими судами справа розглядалась неодноразово.

У липні 2007 року позивач змінив свої вимоги і просив суд розірвати договір оренди № 84/1 від 31.05.1999 р. та виселити відповідача із займаних приміщень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 квітня 2007 року (суддя –С.Желєзна) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для розірвання договору оренди, а відтак і підстав для виселення відповідача. Зазначене рішення не оскаржувалось.

У квітні 2007 року представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до господарського суду Одеської області із заявою про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 12 квітня 2007 року за нововиявленими обставинами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 3 грудня 2008 року (головуючий –С.Желєзна, судді –Т.Д`яченко, Л.Степанова), за результатами розгляду даної заяви, рішення господарського суду Одеської області від 12 квітня 2007 року скасовано. Відповідачів із займаних приміщень виселено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2009 року (головуючий –О.Лавренюк, судді –Я.Савицький, Т.Гладишева) у задоволенні заяви відмовлено. Рішення місцевого господарського суду від 03.12.08 року скасовано, а рішення місцевого господарського суду від 12.04.07 року залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2009 року, залишивши в силі рішення господарського суду Одеської області від 03 грудня 2008 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту апеляційної інстанції, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Звертаючись із заявою про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 12.04.2007 року за нововиявленими обставинами, позивач послався на постанову Вищого господарського суду України від 29 березня 2007 року у справі № 28/333-06-8489 за позовом громадської організації "Волейбольно-тенісний клуб "Одеса" до представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, управління з фізичної культури та спорту Одеської міської ради про визнання права оренди. На думку заявника ця постанова є нововиявленою обставиною оскільки у ній зазначено про необхідність надання правової оцінки листам представництва № 01-15/2728 від 12.04.2005 р. та № 01-15/3705 від 10.08.2005 р. про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку дії та небажанням орендодавця його продовжувати.

Крім того, в ході розгляду заяви у суді першої інстанції, були надані копії реєстрів поштових відправлень, знайдені в архівах позивача та лист № 12 від 02.11.2007 р. центру поштового зв`язку № 5 Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", на які заявник посилається як на доказ відправки відповідачу зазначених листів.

Задовольняючи заяву про перегляд рішення господарського суду за нововиявленими обставинами, місцевий господарський суд із наведеними у ній доводами погодився і визнав обставини, на які посилається позивач нововиявленими.

Однак, до такого висновку місцевий господарський суд дійшов внаслідок неправильного застосування статті 112 ГПК України.

Відповідно до зазначеної статті господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

До нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи.

Як вказано у пункті 5 постанови Пленумом Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27 лютого 1981 року за №1 (v0001700-81) не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після встановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Аналогічне роз'яснення міститься у пункті 1.1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 року за №04-5/563 (v_563600-02) "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" відповідно до якого виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами Розділу XIII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до пункту 1.3 цього ж Роз'яснення не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, у разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами Розділу XIІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без змін.

При винесенні оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд правомірно виходив з того, що факт надсилання відповідачу вказаних листів вже був предметом дослідження господарськими судами при встановленні обставин справи і оцінці доказів а відтак, при належному виконанні позивачем обов`язку доказування, позивач мав подати зазначені докази до винесення господарським судом рішення по суті.

Крім того, при розгляді даного спору місцевим господарським судом, позивач не міг не знати про обставини на які він посилається в обґрунтування заяви про перегляд рішення господарського суду за нововиявленими обставинами, а тому підстав вважати їх нововиявленими немає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що не відповідає обставинам справи, та постановлене внаслідок неправильного застосування норми закріпленої статтею 112 ГПК України.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2009 року у справі за № 16-30-9-1/309-05-8643 –без змін.