16/96 Про спонукання включити нежитлове приміщення підвалу до Переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу та видати рішення про його приватизацію - 14.05.2009 Прийняття

Приватне підприємство "Торгілсервіс" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом в якому просило зобов’язати Регіональне відділення Фонду державного майна по Черкаській області включити нежитлове приміщення підвалу по вулиці Тищика,23 у місті Умань Черкаської області площею 315 кв.м. до Переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу та видати рішення про його приватизацію.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 25.12.2007 року (суддя Курченко Н.М.) позов задовольнив, зобов’язав Регіональне відділення Фонду державного майна по Черкаській області включити нежитлове приміщення підвалу по вулиці Тищика, 23 у місті Умань Черкаської області площею 315 кв.м., що знаходяться на балансі Державного підприємства "Рубін" до Переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу та видати рішення про приватизацію вказаного майна. Рішення вмотивоване тим, що позивач уклав договір оренди спірного майна з правом його викупу; за згодою орендодавця, балансоутримувача та органу управління державним майном за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від об’єкта без завдання йому шкоди, вартість яких становить 25% залишкової вартості об’єкту оренди. Отже, відповідно до пункту 51 розділу ІХ Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) позивач, як орендар державного майна, набув права на викуп цього майна.

З касаційним поданням на рішення господарського суду до Вищого господарського суду України Черкаської області від 25.12.2007 року звернувся Заступник прокурора Черкаської області та просить зазначене рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, а саме статті 51 Закону України "Про державну програму приватизації на 2000-2002 роки", статей 7, 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". В касаційному поданні прокурор зазначає, що місцевим судом не надано будь-якої оцінки відсутності в матеріалах справи доказів та обставин з якими Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) пов'язує можливість застосування такого способу приватизації державного майна, як викуп. Також прокурор зазначає, що господарський суд не дав належної оцінки положенням чинного законодавства про те, що право визначення способу приватизації майна шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом, чи шляхом викупу належить визначеним законодавством органам, а не суду.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді доповідача та пояснення представника прокуратури і відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 10.07.2006 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області (орендодавець за договором, відповідач у справі) та приватне підприємство "Торгілсервіс" (орендар за договором, позивач у справі) уклали договір оренди № 458, за умовами якого орендар приймає у строкове платне користування індивідуально визнане нерухоме державне майно - нежитлові приміщення підвалу, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Рубін" (балансоутримувач), площею 315 кв. м, розміщене за адресою: Черкаська область, місто Умань, вул. Тищика, 23 (далі - майно), строком до 15.07.2007 року.

Договорами №1, 2, 3 про внесення змін до договору оренди змінено розмір орендної плати, строк дії договору продовжено до 15 липня 2009 року та встановлено право орендаря на придбання об'єкту оренди у відповідності до чинного законодавства.

Предметом спору в даній справі є спонукання до вчинення дій, а саме, позивач просить зобов’язати відповідача включити нежитлове приміщення підвали по вул. Тищика, 23 у місті Умань Черкаської області площею 315 кв. м до Переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу та видати рішення про його приватизацію.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як орендар державного майна набув право на викуп майна відповідно до пункту 51 розділу 9 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) .

Проте, висновок суду першої інстанції є передчасним через не дослідження всіх обставин справи.

Рішенням Коституційного Суду України за № 14-рп/2000 від 13.12.2000 року (v014p710-00) , зокрема, визначено, що доцільність того чи іншого способу приватизації визначається уповноваженим органом самостійно, окрім випадків, передбачених законом. Крім того, пропозиції покупців щодо способу приватизації не є обов’язковим для органів, які визначають або затверджують перелік об’єктів малої приватизації.

Зазначені правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (2171-12) .

Стаття 11 вказаного Закону передбачає, що викуп застосовується до об’єктів малої приватизації у випадку, коли об’єкти: не продані на аукціоні чи за конкурсом, включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, здані в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) .

Однак, в процесі розгляду справи, місцевий суд не з’ясував коло обставин з якими Закон (2269-12) пов’язує можливість застосування такого способу приватизації як викуп. Зокрема, судом не було досліджено, чи встановлено право на викуп в договорі оренди, чи була відмова органу приватизації у викупі орендованого майна та не враховано час укладання договору оренди.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.