Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників

Заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради в травні 2007р. звернувся до суду з позовом у якому просив зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю проектно-будівельну фірми "ТАПС" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розміром 0, 35 га, розташовану в м. Дніпропетровську за адресою: вул. Робоча, 23-а; повернути її державі в особі Дніпропетровської міської ради; привести зазначену земельну ділянку у придатний для використання стан, знести самовільно збудовану на ній будівлю. Позов обґрунтовано тим, що відповідач самовільно, без одержання документа, що посвідчує право на використання земельної ділянки, використовує спірну земельну ділянку для будівництва житлового комплексу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. (суддя Васильєв О.Ю.), залишеним без змін оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Логвиненко А.О., суддів Головко В.Г., Стрелець Т.Г.), вказаний позов задоволено в повному обсязі.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ТАПС" просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст. 22- 24 Закону України "Про планування і забудову територій", ст.ст. 116, 124, 125 Земельного кодексу України, п.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій відповідачем самовільно використовується земельна ділянка площею 0, 35 га по вул. Робоча, 23-а в м. Дніпропетровську без одержання документа, що посвідчує право на неї, для будівництва житлового комплексу.

Судами також встановлено, що спірна земельна ділянка ніколи не надавалась в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "ТАПС".

Місцевий господарський суд задовольняючи позов, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки рішення про надання земельної ділянки відповідачу органом місцевого самоврядування не приймалось, договір оренди не укладався, відповідач зобов’язаний звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Згідно п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 цього кодексу передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті вказаного кодексу право на користування земельною ділянкою виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003р. №963-ІV самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Відповідно до приписів ст. 212 ч.1 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що відповідач безпідставно самовільно займає земельну ділянку, чим порушує інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин.

Отже, при ухваленні рішення суд апеляційної інстанцій дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а судове рішення належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків цього суду не спростовують, а відтак оскаржена постанова скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ТАПС" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2008р. –без змін.