1/116-71(01-14/130) Про зобов'язання заборони експлуатацію АЗС - 13.05.2009 Прийняття

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Волинської області з позовом (з врахування поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог від 18.09.2008 №32/11113) до Спільного українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –відповідач) про заборону експлуатації автозаправної станції в районі бувшого поста ДАІ в місті Южноукраїнську до отримання дозволу на експлуатацію АЗС Державного комітету ядерного регулювання України та погодження з експлуатуючою організацією - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція".

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.10.2008 у справі №1/116-71 (01-14/130) (суддя Гончар М.М.) позовні вимоги задоволено, заборонено відповідачу експлуатацію автозаправної станції в районі бувшого поста ДАІ в місті Южноукраїнську до отримання дозволу на експлуатацію АЗС від Державного комітету ядерного регулювання України та погодження з експлуатуючою організацією - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція", стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2009 у справі №1/116-71 (01-14/130) (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. –головуючий суддя, судді Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду Волинської області від 09.10.2008 залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів, викладених у касаційній скарзі, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а вимоги касаційної скарги –без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що будівництво та введення в експлуатацію автозаправної станції в районі бувшого поста ДАІ в місті Южноукраїнську суперечить ст. 45 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", оскільки відповідач не надав доказів отримання від Державного комітету ядерного регулювання України дозволу на розміщення АЗС в санітарно-захисній зоні АЕС та погодження таких дій з експлуатуючою організацією - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція".

Здійснюючи перегляд рішення господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції підтримав зроблені судом першої інстанції висновки, виходячи, зокрема, з наступних обставин справи:

- рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської ради народних депутатів від 19.04.1995 року №90 виробничому об'єднанню "Південно-Українська атомна електростанція" надано в постійне користування 26,68 га землі в межах згідно з планом землекористування;

- на підставі зазначеного рішення складений державний акт, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ЮК №47А (а.с. 20-23);

- рішенням виконкому міської ради від 30.01.2002 №21 змінено назву землекористувача на ДП НАЕК "Енергоатом";

- рішенням Южноукраїнської міської ради №330 від 30.05.2007 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СП "Західна нафтова група" у формі ТОВ в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення та обслуговування автозаправної станції в районі бувшого поста ДАІ в місті Южноукраїнську", затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки для зазначених цілей і надано товариству в довгострокову оренду терміном на 10 років земельну ділянку для комерційного використання загальною площею 1 га із земель державної власності, які не надані у власність та постійне користування (а.с. 94-95);

- з матеріалів справи вбачається, що дана земельна ділянка частково розміщена на землях площею 26,68 га, що надані ДП НАЕК "Енергоатом" в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-МК №002138 від 19.04.1995, що підтверджується також листом №1119-400-714 від 11.11.2008 Головного управління Держкомзему у Миколаївській області (долучений до матеріалів апеляційного провадження);

- враховуючи вид діяльності позивача відповідно до Положення про відокремлений підрозділ "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", суди прийшли до висновку, що у даному випадку мають бути застосовані спеціальні норми Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (39/95-ВР) (а.с. 68);

- так, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 45 вказаного Закону у місцях розташування ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів. У санітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом;

- у санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об'єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю ядерної установки або об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами (ч. 5 ст. 45 Закону);

- згідно з ч. 6 ст. 45 даного Закону використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов'язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється;

- відповідно до ст. 1 Закону України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки - центральний орган виконавчої влади, спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України здійснювати державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки;

- з листа №09-16/171 від 14.01.2009 Державного комітету ядерного регулювання України вбачається, що останній дозвіл на розміщення та експлуатацію автозаправної станції відповідачу не видавав (долучений до матеріалів апеляційного провадження);

- суд апеляційної інстанції погодився із твердженнями відповідача, що відведення земельної ділянки, проектування, будівництво та введення об'єкта АЗС в експлуатацію проводилось у відповідності до вимог законодавства про місцеве самоврядування, земельного та будівельного законодавства, проте, відповідачем не враховано, що земельна ділянка, на якій розташований автозаправний комплекс, знаходиться в межах санітарно-захисної зони, тому використання її повинно здійснюватись із врахуванням спеціальних норм Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (39/95-ВР) ;

- таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених законодавчих актів та враховуючи те, що спірний об'єкт розташований в межах санітарно-захисної зони, колегія суддів апеляційної станції погодилась із висновком місцевого господарського суду, що для експлуатації автозаправної станції відповідачу необхідно отримати дозвіл Державного комітету ядерного регулювання України та погодження ДП НАЕК "Енергоатом";

- оскільки чинним законодавством України не передбачено будь-яких штрафних санкцій за невиконання Закону України "Про використання ядерної енергії та ядерну безпеку", суди погодились із доводами позивача, що експлуатація АЗС неможлива без спеціального обстеження відповідними органами, які несуть відповідальність за радіаційну безпеку, так як знаходиться в санітарно-захисній зоні, а тому позовні вимоги про заборону відповідачу здійснювати експлуатацію автозаправної станції до отримання відповідного дозволу є обґрунтованими та підлягають до задоволенню.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із правовою позицією судів попередніх судових інстанцій, оскільки вважає, що зроблені судами висновки є передчасними та такими, що зроблені при неповному з'ясуванні всіх суттєвих обставин, що мають значення для даної справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач допустив порушення його законних прав та інтересів, звернувся до суду за їх захистом, визначивши при цьому спосіб їх відновлення шляхом заборони експлуатації АЗС до отримання дозволу від Державного комітету ядерного регулювання України та погодження з експлуатуючою організацією - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція". При цьому, підставою для звернення з позовом стало саме часткове розміщення відповідачем автозаправної станції в санітарно-захисній зоні АЕС (на землях площею 26,68 га, наданих ДП НАЕК "Енергоатом" у постійне користування).

Задовольняючи позов, суди попередніх судових інстанцій в основу своїх рішень поклали лист №1119-400-714 від 11.11.2008 Головного управління Держкомзему у Миколаївській області, відповідно до якого була надана відповідь, зокрема, зазначено, що при детальному вивченні, шляхом нанесення координат точок зовнішніх меж земельних ділянок ВП ЮУ ДП НАЕК "Енергоатом" та СУАП "Західна нафтова група" та кадастровий план з'ясовано, що на сьогодні земельна ділянка надана в оренду СУАП "Західна нафтова група" згідно з договором оренди, зареєстрованого в ДП "Центр ДЗК" 21.06.2007 за №040700300171, частково (близько 140 м2) розташована на землях, наданих в постійне користування ВП ЮУ ДП НАЕК "Енергоатом" згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-МК №002138 від 19.04.1995.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що даний лист не є достатнім доказом в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки посилаючись на розміщення автозаправної станції в санітарно-захисній зоні АЕС, позивач повинен був підтвердити дані фактичні обставини справи належними доказами.

Так, відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 45 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" у місцях розташування ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостереження.

Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів.

Тобто, позивач, повинен був надати такий проект санітарно-захисної зони АЕС по відношенню до земельної ділянки, наданої йому у постійне користування з квітня 1995 року, затверджений рішенням відповідної місцевої ради, однак, таких доказів в матеріалах справи немає, судами першої та апеляційної інстанцій не витребовувались.

В свою чергу, до касаційної скарги відповідачем додано лист Відділу Держкомзему у місті Южноукраїнськ Миколаївської області від 27.02.2009 №27, відповідно до якого в порядку надання інформації щодо наявних санітарно-захисних зон була надана відповідь, що документація щодо встановлення санітарно-захисних зон в м. Южноукраїнськ, Миколаївської області в районі бувшого поста ДАІ на автодорозі Р-06 Ульянівка –Миколаїв у Відділі Держкомзему у місті Южноукраїнськ відсутня.

Таким чином, не витребувавши від позивача документів, на підтвердження наявності санітарно-захисних зон в межах земельної ділянки, наданої останньому у постійне користування, що в свою чергу унеможливлювало встановлення факту розміщення автозаправної станції у відповідній зоні, необхідно констатувати, що судами попередніх судових інстанцій зроблено передчасний висновок, що земельна ділянка, на якій розташований автозаправний комплекс, знаходиться в межах санітарно-захисної зони, відтак для її експлуатації відповідачу необхідно отримати дозвіл Державного комітету ядерного регулювання України та погодження ДП НАЕК "Енергоатом".

Не встановивши вищенаведених фактичних обставин справи, суди попередніх судових інстанцій, заборонивши відповідачу експлуатацію автозаправної станції, який, як встановлено ними ж, здійснив відведення земельної ділянки, проектування, будівництво та введення об'єкта АЗС в експлуатацію відповідно до вимог законодавства про місцеве самоврядування, земельного та будівельного законодавства, тим самим обмежили його у здійсненні права власності без достатніх на те правових підстав.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що звертаючись з позовом до суду, позивач на свій розсуд обирає спосіб захисту порушеного права, в той час як на суди покладено обов'язок перевірки відповідності обраного позивачем способу захисту приписам ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.