Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Рішенням від 19.12.08 господарський суд м. Києва (суддя Палій В.В.) задовольнив у повному обсязі позов ОСОБА_1, визнавши недійсними зміни до установчих документів (засновницький договір та статут) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" та зобов'язавши Шевченківську районну в м. Києві державну адміністрацію внести запис до Єдиного державного реєстру щодо скасування державної реєстрації вказаних змін. Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати в розмірі 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладені на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком".

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2., яка є третьою особою в справі, звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, який (колегія суддів у складі: Григоровича О.М. –головуючого, Гольцової Л.А., Рябухи В.І.) ухвалою від 22.01.09 вказану скаргу повернув скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України у зв'язку з не сплатою державного мита у встановленому розмірі.

Ухвалою від 01.04.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2., в якій заявлено вимоги про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та передачу апеляційної скарги для розгляду по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що державне мито в даній справі підлягає сплаті як за подання однієї заяви немайнового характеру, оскільки в позовній заяві об'єднано дві вимоги немайнового характеру, пов'язані між собою підставами виникнення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оскаржуваною ухвалою суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу ОСОБА_2. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, згідно з якою апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду за вимогами ст. 45 ГПК України оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлені ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито". Зокрема, відповідно до п. (г) цієї норми з апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами, сплачується 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо визнання недійсними змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" та зобов'язання Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації внести запис до Єдиного державного реєстру щодо скасування державної реєстрації вказаних змін.

Згідно з п. (б) ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції розглянуто спір та прийнято рішення щодо двох позовних вимог, а відтак державне мито за подання апеляційної скарги підлягає сплаті в розмірі 85 грн. ( по 42,5 грн. по кожній позовній вимозі). Додана ж до апеляційної скарги квитанція №43 від 26.12.08 свідчить про сплату державного мита в сумі лише 42,5 грн., тобто в неналежному розмірі.

Касатор доводить правомірність сплати ним державного мита саме в розмірі 42,5 грн. як за подання однієї заяви немайнового характеру, оскільки в позовній заяві об'єднано дві вимоги немайнового характеру, пов'язані між собою підставами виникнення.

Зважаючи на те, що вищевказана норма Декрету встановлює ставку державного мита саме стосовно позовної заяви немайнового характеру, а не кожної немайнової вимоги, а чинним законодавством не передбачено залежність розміру державного мита від кількості немайнових вимог, з вказаним доводам касатора слід погодитись.

Тобто суд апеляційної інстанції не мав законних підстав для повернення апеляційної скарги з мотивів сплати державного мита за її подання не в установленому розмірі.

Враховуючи викладене, відповідно до припису п. 8 ст. 129 Конституції України, ст. 11113 ГПК України (1798-12) для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції ухвала від 22.01.09 Київського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-13 ГПК України, Вищий господарський суд України

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.01.09 у справі №20/393 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.