2-2/10227-2008 Про стягнення боргу за несвоєчасне погашення заборгованості за поставлену теплову енергію - 12.05.2009 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримтеплоелектроцентраль" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" і просило суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 14 925,60 грн. та інфляційні втрати у розмірі 74 867,12 грн. за період з 10.02.2006р. по 31.10.2008р. у зв'язку з несвоєчасним погашенням заборгованості за поставлену теплову енергію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду АР Крим від 09.02.2006р. в іншій справі №2-3/481-2006 за позовом ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" до ОП "Кримтеплокомуненерго" присуджено до стягнення з останнього на користь позивача основного боргу у розмірі 182 507,35 грн., пені у сумі 13 647,58 грн., індексу інфляції у сумі 7 138,03 грн. та 3% річних у сумі 3 920,05 грн. за неоплату спожитої у квітні 2005 року теплову енергію.

Оскільки основна заборгованість у сумі 182 507,35 грн. відповідачем до цього часу не погашена, то позивач вважає, що відповідач має сплатити передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати у сумі 89 792,72 грн., розраховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме з 10.02.2006р. по 31.10.2008р.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-16.12.2008р. (суддя Толпиго В.І.) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що на момент настання виконання зобов'язання по сплаті боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора, тобто направлення (вручення) божникові вимоги кредитора. Позовні вимоги, за висновком суду, не є вимогою обов'язкового права, тому стягнення заявленої суми здійснюється у рамках виконавчого провадження, на яке дія ст. 625 ЦК України не розповсюджується. Суд вважає, що з прийняттям судового рішення позивач втратив право вимагати від боржника сплатити борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. (головуючий, суддя Плут В.М., судді Голик В.С., Борисова Ю.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволено позову: присуджено до стягнення з відповідача 14 925,60 грн. 3% річних та 74 867,12 грн. інфляційних втрат.

Вказана постанова мотивована обґрунтованістю та правомірністю позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду АР Крим від 09.02.2006р. в іншій справі №2-3/481-2006 за позовом ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" до ОП "Кримтеплокомуненерго" присуджено до стягнення з останнього на користь позивача основного боргу у розмірі 182 507,35 грн., пені у сумі 13 647,58 грн., індексу інфляції у сумі 7 138,03 грн. та 3% річних у сумі 3 920,05 грн. за порушення зобов'язань за договором №200 від 07.10.2004р. про забезпечення тепловою енергією у вигляді гарячої води, укладеним між сторонами, щодо несплати відповідачем спожитої у квітні 2005 року теплової енергії. Вказане рішення набрало законної сили.

На виконання вказаного рішення господарським судом АР Крим видано наказ від 20.02.2006р., який повернуто стягувачу (позивачу) без виконання на підставі постанови від 27.06.2008р. старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК Крим (а.с.8,9).

Отже станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідачем у сумі 182 507,35 грн. не погашена.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання про наявність у позивача підстав для отримання процентів за користування відповідачем його коштами з урахуванням інфляційних втрат у період з 10.02.2008р. по 31.10.2008р. у зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання у сумі 182 507,35 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманої у квітні 2005 року теплової енергії, і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача боргу у сумі 182 507,35грн., не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних та індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами договору №200 від 07.10.2004р. про забезпечення тепловою енергією у вигляді гарячої води щодо сплати отриманої теплової енергії. Факт невиконання цього обов'язку доведено судом в іншій справі №2-3/481-2006, та в силу ст. 35 ГПК України не потребує доведенню знову. Але до подання позивачем позову і ухвалення рішення в цій справі відповідачем не виконано обов'язку щодо сплати боргу у сумі 182 507,35 грн.

В силу вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В порушення ст. 33 ГПК України, відповідач не надав доказів погашення заборгованості перед позивачем, а також не надав доказів виконання господарського суду АР Крим від 09.02.2006р. у справі №2-3/481-2006р.

У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Щодо тверджень скаржника про те, що момент виникнення зобов'язання щодо сплати індексу інфляції та 3% річних залежить від наявності вимоги кредитора, яку, на думку скаржника, мав заявити позивач на підставі ст. 530 ЦК України, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, та суперечать приписам ст. 625 ЦК України.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. у справі №2-2/10227-2008 без змін.