Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2008 року (суддя Васьковський О.В.) позов задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Байканур" право на набуття в оренду земельної ділянки площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул. Осипенка.

Зобов'язано Ужгородську міську раду надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Байконур" в оренду земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул. Осипенка.

Зобов'язано Ужгородську міську раду укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Байконур" договір оренди земельної ділянки площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул. Осипенка.

Зобов'язати Закарпатську регіональну філію державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул. Осипенка.

Не погоджуючись з рішенням, Перший заступник прокурора Закарпатської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на рішення господарського суду Закарпатської області від 06.10.2008 року у справі № 6-160 господарського суду Закарпатської області, в якому просить вказане рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника прокуратури, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, та доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає його таким що підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Господарським судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 29.12.2007 року № 565 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок" позивачу надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження земельної ділянки 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул.Осипенка.

Рішенням Ужгородської міської ради від 04.04.2008 року № 679 "Про погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва житлово-торгового комплексу по вул.Осипенка" затверджено матеріали погодження та погоджено вибір земельної ділянки площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул.Осипенка. Також, вказаним рішенням зобов’язано позивача замовити в управлінні архітектури та містобудування АПЗ на розробку проектної документації; розробити проектну документацію для будівництва житлово-торгового комплексу по вул.Осипенка; замовити проект відведення земельної ділянки для будівництва житлово-торгового комплексу по вул.Осипенка.

Судом також встановлено, що проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Байканур" для будівництва житлово-торгового комплексу в м. Ужгороді по вул.Осипенка, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал".

16.09.2008 року позивач звернувся до відповідача з заявою № 37 про надання земельної ділянки в оренду.

Відповідач, в свою чергу, надав відповідь від 18.09.2008 року за № 1358/02-20, де зазначив, що в проекті землеустрою відсутній позитивний висновок державної землевпорядної експертизи та додатково проінформовано, що питання надання в оренду вказаної земельної ділянки не може бути винесено на розгляд міської ради у зв’язку з тим, що набуття права оренди земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно шляхом аукціону (згідно доповнення до статті 124 Земельного кодексу України).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 123, вказаного кодексу, відповідач повинен розглянути питання щодо оренди земельної ділянки у місячний строк.

При цьому, судом звернуто увагу на те, що із висновку Ужгородської міської ради до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Байканур" в м. Ужгороді по вул. Осипенка вбачається, що відповідач погоджується та не заперечує проти надання в оренду земельної ділянки, площею 15000м2 відкритих земель, для будівництва житлово-торгівельного комплексу в м. Ужгород по вул. Осипенка.

Водночас, відповідач посилається на неможливість розгляду документів по відведенню земельної ділянки у зв’язку із внесенням змін до Земельного кодексу України (2768-14) та статті 16 Закону України "Про оренду землі".

При цьому, суд першої інстанції вказав, що зазначені доводи є безпідставними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, оскільки на момент прийняття відповідачем рішення від 29.12.2007 року № 565 вимога щодо проведення аукціону не була чинною, а відтак дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що навіть, якщо вважати, що на момент прийняття відповідачем рішення від 29.12.2007 року № 565 вимога щодо проведення аукціону не була чинною, то судом першої інстанції не звернуто уваги на наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Частинами 5, 7 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені і в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції (передавати комунальну власність у постійне або тимчасове користування, здавати їх в оренду юридичним та фізичним особам).

Як було зазначено вище, господарським судом встановлено, що із висновку Ужгородської міської ради до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Байканур" в м. Ужгороді по вул. Осипенка вбачається, що відповідач погоджується та не заперечує проти надання в оренду земельної ділянки, площею 15000м2 відкритих земель, для будівництва житлово-торгівельного комплексу в м. Ужгород по вул. Осипенка.

Проте, вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд не досліджував обставин щодо того: чи було прийнято відповідачем рішення про надання земельної ділянки позивачу; чи відповідачем було відмовлено позивачу у наданні відповідної земельної ділянки, що є порушенням статей 32, 34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено зміст судового рішення, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Проте, господарський суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги та зобов’язавши Ужгородську міську раду надати позивачу в оренду земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва житлово-торгового комплексу по вул. Осипенка та зобов’язавши укласти відповідний договір, не зазначив на яких умовах повинен бути укладений договір та відсутні будь-які посилання на проект договору.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Відповідно до статей 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника прокуратури оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання Першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2008 року у справі № 16/160 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.