Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Прокурор міста Луганська звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Луганської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18.09.04р., укладеного відповідачами, з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (вчинення правочину, що суперечить моральним засадам суспільства, а також з порушенням законодавства, що регулює порядок приватизації об'єктів охорони здоров'я); зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-Інвест" повернути майно, розташоване за адресою м. Луганськ, пров. Натальєвський, буд. 4а, а саме будівлю лікарні з вхідними ганками загальною площею 445,0кв.м.

Позивач не підтримав позов прокурора, зазначивши, що продаж спірного майна відбувся на підставі рішення сесії Луганської міської ради та відповідно до вимог законодавства.

Відповідачі відхилили позовні вимоги, вказавши на відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 17.11.2008р. (суддя Москаленко М.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. (судді: Парамонова Т.Ф. - головуючий, Бойченко К.І., Семендяєва І.В.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Луганської області звернувся з касаційним поданням, в якому просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційне подання вмотивовано невідповідністю судових рішень вимогам чинного законодавства, порушенням судами при їх прийнятті норм матеріального права, а саме статті 49 Конституції України, частин 2, 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна". Заявник вказує, що судами не враховано обмеження у приватизації об'єктів охорони здоров'я та статус спірного об'єкта, як функціонуючого закладу сфери охорони здоров'я, у якому на час приватизації було розмішено денний стаціонар Луганської міської лікарні № 6.

Позивач та відповідач - Управління комунальним майном Луганської міської ради не подали відзив на касаційне подання, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь-Інвест"" у відзиві та усно в судовому засіданні відхилив доводи касаційного подання, зазначивши про законність судових рішень, а також про відсутність на даний момент майна, придбаного за спірним договором.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників відповідача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Луганської міської ради від 22.08.2006р. № 8/11 надано згоду на передачу до комунальної власності територіальної громади м. Луганська нежитлової будівлі, розташованої за адресою м. Луганськ, пров. Натальєвський, буд. 4а. Відповідно до акта приймання-передачі від 15.11.2006р. (а.с.31) до комунальної власності територіальної громади м. Луганська було передано нежитлову будівлю загальною площею 480,0кв.м., що розташована за адресою м. Луганськ, пров. Натальєвський, буд 4а, первісною вартістю 90733,25грн., залишковою вартістю 48154,43грн.

Також місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Луганської міської ради від 31.07.2007р. "Про затвердження переліку об'єктів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська і підлягають продажу шляхом викупу" був затверджений перелік таких об'єктів, до якого увійшла окремо розташована нежитлова будівля площею 445,0кв.м., розташована за адресою м. Луганськ, пров. Натальєвський, буд 4а.

Судом відзначено, що вказані рішення є чинними, ніким не оскаржені та не скасовані.

Розглядаючи доводи позовної заяви, місцевий господарський суд прийняв до уваги, що клопотання адміністрації Луганської міської лікарні № 6 СМСЧ ХК "Луганськтепловоз" про передачу даної будівлі у безстрокову оренду направлялись міському голові м. Луганськ та його заступнику, а не управлінню комунальним майном Луганської міської ради. У відповідь на листи від 24.11.2006р. № 374 та № 372 було повідомлено, що спірна будівля передана в безстрокову оренду іншій юридичній особі за відповідним рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради; договір оренди не було оскаржено у встановленому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з їх недоведеності, оскільки на час укладення спірного договору відсутні докази розташування у будівлі за даною адресою Луганської міської лікарні № 6, а також відсутні докази перебування там хворих та медичних працівників; відтак відсутні порушення статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 49 Конституції України.

Переглядаючи дану справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд встановив ті самі обставини, що й місцевий господарський суд. Також додатково апеляційний господарський суд вказав, що прокурором не зазначено, в чому саме полягає порушення прав позивача укладенням спірної угоди, та що предметом спірного договору був об'єкт комунальної власності, тому з матеріалів справи не вбачається, що його приватизація повинна здійснюватися відповідно до Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) .

Однак судова колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні істотних обставин справи з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відповідність договору купівлі-продажу нерухомого майна вимогам чинного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує можливість такого визнання та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Статтями 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України визначено вимоги до змісту рішення місцевого та постанови апеляційного суду. Так, у них, зокрема, має бути зазначено обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими суд відхилив клопотання і докази сторін, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало з’ясувати дійсні обставини справи, пов’язані з додержання вимог чинного законодавства при укладенні спірного правочину, зокрема, дослідити зміст цього правочину та його предмет на підставі належних та допустимих доказів, досліджених відповідно до статей 33- 36, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість всупереч викладеним вище процесуальним нормам судові рішення не містять аналізу змісту спірного правочину та відповідності його приписам чинного законодавства.

При цьому судова колегія звертає увагу судів, що викладення чи перелік у тексті рішення або постанови обставин, на які посилається сторони в підтвердження своїх вимог та заперечень, не є встановленням обставин справи.

Посилання судів при відмові у задоволенні позовних вимог лише на сам факт чинності рішення органу міського самоврядування, відповідно до якого було приватизовано об'єкт спірного договору, не може бути прийнято до уваги, оскільки предметом спору та судового дослідження відповідності чинному законодавству є договір, а не рішення про продаж майна.

Також з матеріалів справи вбачається, що реалізоване за спірним договором купівлі-продажу майно перебувало на балансі балансоутримувача Відкритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Луганськтепловоз", створеного Указом Президента України від 19.05.1995р. №382/95 (382/95) на базі державних підприємств.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави та порядок набуття права комунальної власності визначено, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Натомість, посилаючись на статус спірного майна, як майна комунальної форми власності, суди не з'ясували, у чиїй власності перебувало це майно у попередній період, чи передавав це майно попередній власник у комунальну власність відповідно до встановленого порядку, чи є припиненим право власності попереднього власника, хто був особою, уповноваженою передати майно у комунальну власність; відтак висновки судів у цій частині не ґрунтуються на встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання Заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15.01.2009 року у справі № 11/209 пд Господарського суду Луганської області та рішення Господарського суду Луганської області від 17.11.2008р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.