ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 червня 2019 року

справа №826/14720/16

адміністративне провадження №К/9901/41144/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі суддів Оксененка О.М., Губської Л.В., Федотова І.В.

у справі № 826/14720/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

22 вересня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, з мотивів безпідставності його прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 28 квітня 2016 року № 789-1305, прийняте Державною податковою інспекцією в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у фізичної особи обов`язок щодо сплати земельного податку виникає виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.

При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У листопаді 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником нежилого приміщення № 7 (в літ. А) загальною площею 129,70 м-2, що розташоване в окремо побудованій нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача на приміщення підтверджується договором №14 купівлі-продажу приміщення від 30 березня 2005 року та актом передачі нежитлового приміщення № 14 від 30 березня 2005 року.

28 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 789-1305, яким позивачу відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 33 882,73 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами пункту 286.5. статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За приписами підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 169 Податкового кодексу України землекористувачі є платниками земельного податку.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Посилання заявника касаційної скарги на положення пункту 287.6. статті 287 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 71-VIII від 28 грудня 2014 року (71-19) , які діють з 01 січня 2015 року), за якими при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, є неприйнятними, оскільки цією нормою врегульовано питання наслідків сплати земельного податку при переході власності на зокрема будівлю. У межах спірних відносин факт переходу права власності на таку будівлю після 01 січня 2015 року відсутній.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/14720/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер