Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У січні 2008р. Відкрите акціонерне товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча" (далі – Товариство) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Управління праці та соціального захисту населення у Тельманівському районі Донецької області (далі – Управління) у якості відшкодування збитків, заподіяних у 2006р. внаслідок перевезення автомобільним транспортом загального користування пасажирів пільгових категорій, 60 014,00грн.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що воно на підставі укладеного з Тельманівською районною державною адміністрацією Донецької області (далі –Адміністрація) договору № 39 від 06.01.2006р. здійснювало перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, а відповідачі по справі не виконали свого обов'язку з компенсацій йому збитків, завданих у зв'язку перевезенням пасажирів пільгових категорій.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.11.2008 р. (суддя ТатенкоВ.М.) у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. (колегія суддів: М'ясищевА.М., ВеличкоН.Л., МоскальоваІ.В.) рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2008 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що позовні вимоги Товариства є безпідставними, оскільки компенсація витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом здійснюється лише в обсязі затверджених субвенцій з державного бюджету, а загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. і рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів не застосували ст. 40 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.п.4 та 12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (256-2002-п) (далі –Порядок), порушили ст.ст. 4-2, 4-3 та 43 Господарського процесуального кодексу України.

Управління скористалось правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Управління обґрунтовує тим, що доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі, є помилковими.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням в.о.Голови судової палати Вищого господарського суду України від 28.04.2009р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: КравчукаГ.А. –головуючого, суддів МачульськогоГ.М. та ШвецяВ.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

–Адміністрація (Замовник) та Товариство (Перевізник) уклали договір № 39 від 06.01.2006р. про перевезення пасажирів автомобільним транспортом за визначеним маршрутом, зі строком дії договору до 06.01.2011р.;

–пп.3.4.4 договору № 39 від 06.01.2006р. встановлено, що Перевізник має право на отримання компенсації, передбачену за перевезення пільгової категорії громадян, при цьому Товариство при укладенні з Адміністрацією вказаного було проінформовано про встановлену суму субвенції до виплати на перевезення пільгової категорії громадян;

–між Управлінням та Товариством було укладено договір №3119 від 20.04.2006р. про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг пільговій категорії громадян, предметом якого є компенсація за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам збитків пасажирського перевізника від пільгових перевезень окремих категорій громадян Тельманівського району;

–відповідно до пп.2.2.1 договору №3119 від 20.04.2006р. Управління зобов'язувалось здійснювати фінансування наданих Товариством послуг за рахунок субвенцій з Державного бюджету України та в межах відповідних бюджетних асигнувань на 2006р.;

–рішенням господарського суду Донецької області від 26.05.2008р. у справі №21/67пд, порушеній за позовом Товариства до Управління про визнання недійсним договору №3119 від 20.04.2006р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2008р., у задоволенні позовних вимог відмовлено;

–Товариство протягом 2006р. здійснювало перевезення пасажирів своїм автомобільним транспортом на маршруті загального користування Тельманово –Строганівка, подавало Управлінню звітність за формою №51-авто "Звіт про перевезення пасажирів автомобільним транспортом", до якої додавало акти звіряння про нараховані суми щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та розрахунків за надані послуги, а Управління протягом 2006р. здійснювало Товариству компенсаційні виплати.

Відповідно до пп."б" п.4 частини першої ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Згідно зі ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

П.п.2 та 3 Порядку встановлено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі –головні розпорядники коштів).

Крім того, частинами п'ятою та шостою ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій, про що правильно зазначили господарські суди першої та другої інстанцій.

Вказане свідчить, що пп.2.2.1 договору №3119 від 20.04.2006р. викладено з урахуванням вимог наведених вище норм Бюджетного кодексу України (2542-14) та Порядку.

Крім того, ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним договору №3119 від 20.04.2006р. Товариство не надало, і, як зазначалось вище, рішенням господарського суду Донецької області від 26.05.2008р. у справі №21/67пд, порушеній за позовом Товариства до Управління про визнання недійсним договору №3119 від 20.04.2006р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2008р., Товариству відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Управління протягом 2006р. здійснювало компенсаційні виплати Товариству, і це не заперечується ні Управлінням, ні Товариством, на загальну суму 43500,00 грн. у відповідності до рішень Донецької обласної ради №4/31-786 від 06.01.2006р., №5/2-22 від 05.06.2006р. та №5/5-37 від 21.09.2006р., тобто в обсязі, затвердженому у місцевому бюджеті державних субвенцій.

Наведене вказує на те, що Управління не порушувало ні умов укладеного з Товариством договору №3119 від 20.04.2006р., ні умов бюджетного законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства є необґрунтованими, про що правильно зазначили місцевий та апеляційний господарські суди.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. у справі №29/24 господарського суду Донецької області –без змін.