3/548-08 Про відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки - 27.04.2009 Прийняття

У вересні 2008р. прокурор Зарічного району м.Суми звернувся до господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Сумської міської ради з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання відшкодувати на користь Сумської міської ради шкоду на суму 993,29грн., заподіяну її неправомірними діями у виді самовільного зайняття земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2008р. у справі №3/548-08 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 відшкодувати на користь Сумської міської ради шкоду в сумі 993,29грн., заподіяну її неправомірними діями у виді самовільного зайняття земельної ділянки. Стягнуто фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в доход державного бюджету України 85грн. державного мита. Стягнуто фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118грн. судових витрат.

В апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду оскаржено не було.

Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2008р. у справі №3/548-08 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судове засідання представники сторін не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи учасники судового процесу були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників сторін.

Позивач скористався правом, наданим статтею 1112 ГПК України, та надав суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а також справу розглядати без участі представників Сумської міської ради.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Сумської міської ради від 22.03.1995р. земельна ділянка, розташована за адресою: м.Суми, вул.Кірова, 127/2, площею 0,3га надана в постійне користування Спільному підприємству "Інтехсервіс" для будівництва адміністративного приміщення. На підставі договору купівлі-продажу ПП "Інтерком" придбало у Спільного підприємства "Інтехсервіс" недобудовану споруду за вищевказаною адресою. ПП "Інтерком" в особі директора Савченка С.І. уклало договір від 01.09.2002р. №14/01-09-02 з відповідачем на обслуговування житлового комплексу з вбудованим офісом, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 127/2.

При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що відповідач з метою будівництва автомобільної стоянки для жителів багатоповерхового будинку в м. Суми по вул.Кірова, 127/2 в порушення вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України здійснив самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,015га за рахунок земель житлової і громадської забудови, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13.05.2008р. №104, складеним державним інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у Сумській області. За вчинення даного правопорушення ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП.

Задовольняючи заявлені прокурором Зарічного району м. Суми в інтересах держави в особі Сумської міської ради позовні вимоги, пославшись на приписи ст. 66 Конституції України та ст.ст. 152, 157 Земельного кодексу України, положення Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу" від 25.07.2007р. №963 (963-2007-п) та наказу Держземінспекції від 12.09.2007р. №110 (v0110489-07) , встановивши самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки на території м. Суми по вул.Кірова, 127/2, місцевий господарський суд дійшов висновку про завдання відповідачем державі в особі Сумської міської ради шкоди на суму 993,29грн. згідно розрахунку Управління з контролю за використанням та охороною земель в Сумській області.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами прокурора, не заперечує і не спростовує факту самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,015га без наявності документа, що посвідчує право користування цією ділянкою.

Разом з тим, судом першої інстанції також зазначено, що несвоєчасний розгляд позивачем звернень відповідача щодо оформлення цієї земельної ділянки не може бути підставою для самовільного її зайняття.

Згідно положень ч.2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає з наступних підстав.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення як, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди необхідно довести наявність: неправомірної поведінки особи - будь-якої поведінки, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою - обов'язкової умови відповідальності, яка виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вини завдавача шкоди.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

В порушення вказаних вимог судом першої інстанції всупереч приписів ст. 43 ГПК України не було надано відповідної оцінки встановленому факту самовільного використання земельної ділянки та не з’ясовано наявності усіх складових частин цивільного правопорушення.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України регламентовано, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

У ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції від 19.06.2003р.) визначено поняття "самовільне зайняття земельних ділянок" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

З урахуванням приписів наведених правових норм, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що використання земельної ділянки без відповідних правовстановлюючих документів обмежує законного власника у праві розпорядження нею і користування її за своїм призначенням, що завдає шкоди державним інтересам.

Водночас розглядаючи даний спір по суті, місцевий господарський суд в оскарженому судовому акті встановив обставини з рішення Сумської міської ради від 22.03.1995р. та договору купівлі-продажу між ПП "Інтерком" та СП "Інтехсервіс", проте зазначені документи в матеріалах справи відсутні, що свідчить про передчасність висновків суду зі встановлення вищевикладених обставин. Відтак у суду касаційної інстанції відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку зазначеним документам з дотриманням положень ст.ст. 38, 43 ГПК України.

Крім того, вказавши в судовому рішенні, що відповідач уклав з ПП "Інтерком" договір від 01.09.2002р. №14/01-09-02 на обслуговування житлового комплексу з вбудованим офісом, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 127/2, суд першої інстанції, всупереч приписів ст. 43 ГПК України не надав належної правової оцінки п.1.1 цього договору щодо місцезнаходження цього житлового комплексу з вбудованим офісом за адресою: м.Суми, вул.Кірова, 127, тоді як встановив самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,015га за адресою: м. Суми по вул.Кірова, 127/2.

У відповідності з п.3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007р. №110 (v0110489-07) "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007р. №963 (963-2007-п) " підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

Натомість зазначене не було враховано судом при прийнятті оскарженого рішення, а відтак не з’ясовано, чи відповідає розрахунок Управління з контролю за використанням та охороною земель в Сумській області розміру збитків, заявлених прокурором до відшкодування з відповідача, вимогам Методики №963 (963-2007-п) та наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 12.09.2007 №110 (v0110489-07) , а також здійснення розрахунку на підставі матеріалів справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення відповідачем правопорушення - акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протоколу про адміністративне правопорушення; припису (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акту обстеження земельної ділянки.

Викладене свідчить про передчасність висновку суду щодо наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Поряд з цим, місцевий господарський суд при визначені розміру судових витрат у справі за результатами розгляду в прийнятому рішенні вказав про покладення на відповідача судових витрат - 85грн. держмита без урахування приписів п.п."а" п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", згідно якої із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів встановлено ставку державного мита в розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, колегією суддів касаційної інстанції зазначає, що 11.12.2008р. в судовому засіданні місцевого господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, що відображено в протоколі судового засідання за 11.12.2008р. (а.с.46), вступній та резолютивній частинах рішення (а.с.47), тоді як повний текст оскарженого у справі рішення від 11.12.12008р. підписано 16.11.2008р. (а.с.50). Викладене свідчить про порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 84, 85 ГПК України.

Згідно ст.ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд не застосував належні норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, рішення у даній справі підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи, господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.