37/165 Про стягнення основного боргу за договорами фінансового лізингу - 23.04.2009 Прийняття

У серпні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" про стягнення основного боргу в сумі 152122,37грн., за договорами фінансового лізингу №071030-81/ФЛ-Ю-С від 30.10.2007р., №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р., №071101-104/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р., пені в сумі 2233,1грн., 3% річних в розмірі 279,18грн., збитків понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів в сумі 167,66грн. та штрафу в сумі 110307,2грн, всього 265109,5грн.

Заявою від 25.09.2008р. про уточнення позовних вимог позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог до 179693,9грн. (загальна сума вимог) у зв’язку із частковим погашенням суми боргу та арифметичною помилкою у підрахунках.

Заявою від 14.10.2008р. про уточнення позовних вимог позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог до 113939,64грн. (загальна сума вимог) у зв’язку із повним погашенням решти основної заборгованості.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.10.2008р. у справі №37/165 (суддя Попков Д.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" про стягнення пені, 3% річних, збитків понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів, та штрафу за договорами фінансового лізингу №071030-81/ФЛ-Ю-С від 30.10.2007р., №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р., №071101-104/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р. у загальній сумі 113939,64грн, викладених у заяві від 14.10.2008р. про уточнення позовних вимог, задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" 3 відсотки річних у сумі 336,56грн., пені в сумі 2692,54грн., штрафу в сумі 110307,15грн.; у задоволені решти вимог відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 2660,62грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. у справі №37/165 (колегія суддів у складі головуючого судді Гези Т.Д., суддів Акулової Н.В., Калантай М.В.) рішення господарського суду Донецької області від 14.10.2008р. у справі №37/165 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" –без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р.у справі №37/165 в частині стягнення штрафу у розмірі 110307,15грн. і прийняти нове рішення, яким, у вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" щодо стягнення штрафу у розмірі 110307,15грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" відмовити.

В судове засідання 23.04.2008р. представники сторін не з’явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за їх відсутності.

Відзив на касаційну скаргу відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п.1, 6 постанови від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (Лізінгоодержувач) були укладені договори фінансового лізингу №071030-81/ФЛ-Ю-С від 30.10.2007р., №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р., №071101-104/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р., згідно умов п.1.1 яких Лізингодавець зобов’язувався передати Лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікаціях до Договорів, а Лізингоодержувач зобов’язаний прийняти майно, своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строк передбачений Договорами та Додатками №№1, 2, 3 до них.

У відповідності до п.4.3 цих договорів майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами були складені відповідні акти приймання-передачі.

Відповідно до п.8.2.1 вказаних договорів Лізінгоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у Додатку № 3 до договорів.

В статті 11 цих договорів сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язань, визначених умовами договору, зокрема: у разі порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення (п.11.2.1); у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1 Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення (п.11.2.3)

Додатковими угодами №1 від 01.11.2007р. до договору №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р. та №1 від 01.11.2007р. до договору №071101-104/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р. сторони змінили певні умови зазначених договорів, зокрема –щодо здійснення чергових лізингових платежів.

З метою забезпечення належного виконання відповідачем обов’язків із здійснення лізингових платежів позивач виставляв рахунки-фактури згідно із умовами Договорів, зокрема: за договором фінансового лізингу від 30.10.2007р. №071030-81/ФЛ-Ю-С –рахунок-фактура №СФ –0005472 вiд 09.07.2008р.; за договором фінансового лізингу від 01.11.2007р. №071101-103/ФЛ-Ю-С –рахунок-фактура №СФ - 0004831 вiд 20.06.2008р. та рахунок-фактура №СФ-0005474 вiд 21.07.2008р.; за договором фінансового лізингу від 01.11.2007р. №071101-104/ФЛ-Ю-С –рахунок-фактура №СФ - 0005875 вiд 21.07.2008р.

Судами встановлено, що відповідач не виконав у повному обсязі,всупереч договірних умов зобов’язання щодо сплати періодичних лізингових платежів, внаслідок чого за період з червня по липень 2008 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 152122,37грн., яку й просив стягнути позивач у позові.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням заяв позивача від 25.09.2008р. та від 14.10.2008р. про уточнення позовних вимог, припущеної арифметичної помилки та погашенням відповідачем усієї суми боргу, на підставі ст. 611, ч.1 ст. 550, ст. 549 ЦК України, ст.ст. 216- 218 ГК України, з урахуванням договірних умов, визначених в п.11.2.1 вказаних договорів дійшли висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 2692,54грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач несвоєчасно погасив заборгованість за вказаними договорами фінансового лізингу (лише під час розгляду справи в суді першої інстанції), суди першої та апеляційної інстанцій правильно з урахуванням арифметичної помилки, припущеної позивачем у підрахунку 3% річних, частково задовольнили вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 336,56грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних, судами зазначено, що позивачем сума інфляційної індексації розрахована з заборгованості на суму 78583,05грн. за період з 21.06.2008р. по 26.06.2008р. (6 днів) та з заборгованості на суму 39305,52грн. за період з 27.06.2008р. по 30.06.2008р. (4 дні), всупереч положень, визначених в Главі VI Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Держкомстату України від 14.11.2006р. №519 (v0519202-06) , у відповідності до яких здійснюється розрахунок індексу інфляції, який є наслідком процесу, що відбувається протягом кожного місяця і остаточно визначається після його завершення, а відтак –формується увесь відповідний період і не може визначатися відносно кожного окремого дня (навіть як середня величина).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст.549 цього кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В пунктах 11.2.3 вказаних договорів визначено, що у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1 Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення.

За умовами п.8.2.1 цих договорів Лізінгоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у Додатку №3 до договорів.

Суди встановили, що відповідач, в порушення вищезазначених пунктів вказаних договорів звіти за четвертий квартал 2007 року та за перший, другий квартал 2008р. у встановленій формі позивачу не надавав своєчасно.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, про задоволення відповідних вимог у сумі 110307,15грн. При цьому суд врахував, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що порушенню з боку відповідача умов п.8.2.1 цих договорів сприяли дії або бездіяльність позивача, та не вбачав підстав для застосування положень ч.3 ст. 219 ГК України.

Суд апеляційної інстанцій погодився з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, та зазначив, що згідно п.8.2.1 вказаних договорів, відповідач повинен був направити звіт про стан та місцезнаходження майна за 4 квартал 2007р. до кінця грудня 2007р.; звіт про стан та місцезнаходження майна за 1 квартал 2008р. відповідач повинен був направити позивачу до кінця березня 2008р.; звіт про стан та місцезнаходження майна за 2 квартали 2008р. відповідач повинен був направити позивачу до кінця червня 2008р.

При цьому, апеляційний господарський суд, оглянувши надані відповідачем додаткові докази, встановив з супровідних листів №17/3 від 27.07.2008р. і №33/9 від 08.10.2008р. та авіанакладних поштового перевізника ТОВ "Експрес Мото" від 28.07.2008р. №6943-05150 і від 09.10.2008р. №6943-03953, що відповідач лише 28.07.2008р. та 09.10.2008р. направив позивачу Додатки №3 до договорів фінансового лізингу за 4 квартал 2007р. та за 1, 2 квартал 2008р., тобто з пропуском строку встановленого п.8.2.1 вказаних договорів.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не доведено своєчасне виконання своїх зобов’язань за вказаними договорами фінансового лізингу щодо щоквартального письмового інформування позивача про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення позивачу звіту у формі, встановленій сторонами у Додатку №3 до договорів, та дійшов вірного висновку про правильність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу на суму 110307,15грн.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення по справі повно з’ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права без припущення порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" не спростовують правильних висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.