826/26961/15 Про визнання протиправною та скасування вимоги Державної фінансової інспекції міста з мотивів безпідставності її прийняття - 11.06.2019 Прийняття

11 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство "АК "Київводоканал" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби (далі - Офіс, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування вимоги Державної фінансової інспекції в місті Києві від 19 листопада 2015 року № 26-11-14-14/12133, з мотивів безпідставності її прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в межах нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2016 року.

27 січня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, визнана протиправною і скасована вимога Державної фінансової інспекції в м. Києві від 19 листопада 2015 року № 26-11-14-14/12133, з мотивів того, що позивачем у справі наведено достатньо доказів, включно з висновком експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 16 червня 2016 року № 9035/9831/9832/16-45, що був підготовлений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ), які підтверджують необґрунтованість і безпідставність оскаржуваної вимоги, натомість відповідачем у справі не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятої ним вимоги.

06 червня 2017 року відповідачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

Основним доводом касаційної скарги відповідач зазначає те, що збитки стягуються в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

12 лютого 2018 року відповідачем подані доповнення до касаційної скарги, які є неприйнятними до розгляду, оскільки подані за межами встановлених строків касаційного оскарження.

05 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 07 червня 2017 року та витребувана справа №826/26961/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

19 липня 2017 року Товариством подане заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

20 липня 2017 року справа №826/26961/15 передана до Вищого адміністративного суду України.

02 березня 2018 року справа №826/26961/15 та матеріали касаційної скарги №К/9901/3979/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у вересні - жовтні 2015 року, відповідачем проведено планову ревізію Товариства в частині дотримання законодавства при використанні коштів, передбачених Мінрегіону на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, та окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2012 року по завершений місяць 2015 року, за результатом якої складено акт від 23 жовтня 2015 року № 11-30/1724 (далі акт ревізії).

19 листопада 2015 року за результатами акта ревізії ДФІ в м. Києві надіслала позивачу вимогу № 26-11-14-14/12133 "Про усунення порушень, виявлених ревізією", в якій, окрім іншого, зазначено, що під час ревізії встановлено порушення законодавства, які на дату підписання акта не усунуті, які полягають у тому, що всупереч пункту 137.17 стаття 137 Податкового кодексу України, частина друга підпункту 2.4.5 наказу про облікову політику Товариства від 02 січня 2014 року №1, позивачем включено до "Розрахунку фактичної собівартості послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та збитків від надання цих послуг за 2014 рік" лише амортизаційні відрахування від амортизації комунальних основних засобів (безоплатно отриманих) у сумі 79 258 тис. грн, що призвело до завищення обсягу субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на загальну суму 61 063,43 тис. грн.

Також актом ревізії встановлено, що всупереч абзацу 1 пункту 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30 (30-2014-п) та пункту 1 постанови НКРКП № 756 від 18 червня 2014 року "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання і водовідведення" позивачем включено до "Розрахунку фактичної собівартості послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та збитків від надання цих послуг за ІІ півріччя 2014 року" доходи з централізованого водопостачання та водовідведення населенню за тарифами, нижчими за встановлені, що призвело до заниження доходів та завищення обсягу субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на загальну суму 32 866,28 тис. грн.

Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачем у справі наведено достатньо доказів, включно з висновком експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 16 червня 2016 року № 9035/9831/9832/16-45, що був підготовлений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ), які підтверджують необґрунтованість і безпідставність оскаржуваної Вимоги, висновуючись на такому.

Пунктом 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 310 (310-2014-п) , Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред`являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відтак, органи державного фінансового контролю мають права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Відтак, пункти (частини) Вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) Вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання Вимоги протиправною.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, яка врахована судами попередніх інстанцій при вирішенні справи відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час вирішення справи (до 15 грудня 2017 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що описова частина оскаржуваної Вимоги містить посилання на норми, які, на думку відповідача порушено позивачем, а також на розмір збитків, які були розраховані перевіряючими у зв`язку із виявленими порушеннями, при цьому вимога не містить посилань на те, що виявлені збитки мають бути відшкодовані будь-яким чином.

В пункті першому оскаржуваної Вимоги відповідач вимагає виключно опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, в пункті другому розглянути питання про притягнення працівників Товариства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності, що зумовило висновок, що зазначені пункти Вимоги у повній мірі можуть бути предметом перевірки адміністративного суду за позовом, що розглядається у даній справі.

Відповідач не погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що оскільки оскаржувана Вимога вказує на стягнення збитків, то обґрунтованість такої вимоги не може перевіряти суд за позовом підконтрольної установи.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна Вимога не вказує на стягнення збитків, так як відповідачем вимагалося виключно усунення виявлених порушень та вирішення питання притягнення винних осіб до відповідальності, а тому правомірність Вимоги перевірена судами.

Доводів щодо підстав для незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій по факту встановленого та спростованого підзвітною установою, відповідачем не надано, разом із тим зазначені положення норм покладених в основу бюджетних правопорушень.

Оцінюючи обґрунтованість надісланої відповідачем вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30 (30-2014-п) затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - Порядок).

Згідно абзацу другого пункту 1 Порядку субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість), у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу (далі - компенсація)

Підпунктом 1 пункту 5 Порядку передбачено, що обсяг заборгованості визначається надавачами послуг на підставі, окрім іншого: розрахунку фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою.

Відповідно до пункту 6 Порядку обсяг заборгованості визначається надавачами послуг як різниця між фактичними витратами на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, з урахуванням витрат, пов`язаних з провадженням інвестиційної діяльності, та відрахуванням проведених перерахунків за низькоякісні і надані не в повному обсязі послуги та трансфертів з державного та місцевих бюджетів, отриманих надавачами послуг для відшкодування різниці в тарифах, і фактично погашеної заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за рахунок субвенції, отриманої за минулі роки.

Обсяг фактичних витрат на послуги для населення з постачання теплової енергії, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (869-2011-п) .

Відповідно до пункту 17 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 (869-2011-п) до повної планованої собівартості централізованого водопостачання та водовідведення включаються витрати на: амортизацію, визначені відповідно до вимог Податкового кодексу України (2755-17) ; ремонт та інше поліпшення основних фондів у межах, встановлених зазначеним Кодексом.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що здійснюючи розрахунок фактичної собівартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення позивач повинен був враховувати витрати на амортизацію, які включаються до складу витрат відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) .

Пункт 137.17 статті 137 Податкового кодексу України, на який посилається відповідач, регулює питання формування платниками доходів, а не витрат. Норми чинного законодавства не передбачають здійснення коригування собівартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у зв`язку з отриманням доходу від амортизації активів.

Враховуючи результати аналізу викладених норм та Висновок експертного дослідження від 16 червня 2016 року № 9035/9831/9832/16-45 суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що положення пункту 137.17 статті 137 Податкового кодексу України у межах спірних правовідносин застосовано відповідачем необґрунтовано. Також, необґрунтованим є висновок відповідача про порушення позивачем застосовування двох різних тарифів у липні 2014 року, з мотивів того, що це пов`язано з об`єктивними особливостями зняття показань приладів обліку відповідно до заздалегідь затверджених графіків.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у справі №826/26961/15 залишити без змін.