7/61-9/80 Про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна - 23.04.2009 Прийняття

Ухвалою від 23.03.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Муравйова О.В., Ходаківської І.П. касаційну скаргу б/н від 29.01.09 ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.04.09.

У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. у відпустці, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 21.04.09 для перегляду справ, призначених до розгляду на 23.04.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Муравйова О.В., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В, судді -Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засідання 23.04.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та

ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.04.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як свідчать матеріали справи, рішенням від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області (суддя Кишинський М.І.) позовні вимоги Міністерства було задоволено.

Визнано недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.04, укладений між Міністерством та Товариством.

Товариство зобов'язано повернути Міністерству все отримане майно по договору міни від 24.09.04, одержане від Міністерства згідно акту приймання-передачі від 24.09.04, а саме:

- нерухоме майно військового містечка № 9 (АДРЕСА_1);- АДРЕСА_2);

Міністерство зобов'язано компенсувати Товариству 5 554 392,00 грн. за договором міни.

З Товариства на користь Міністерства стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області (суддя Кишинський М.І.) задоволено заяву Міністерства від 18.07.06 про затвердження мирової угоди у даній справі.

Мирову угоду від 18.07.06 по справі № 7/61 затверджено в наступній редакції:

"Позивач: Міністерство, в особі Александрова Олексія Костянтиновича, що діє на підставі довіреності № 220/236/д від 17.07.06, з однієї сторони, та

Відповідач: Товариство, в особі Мельника Олега Григоровича, що діє на підставі довіреності № 03/15 від 10.05.06, з другої сторони, надалі спільно іменовані "Сторони", дійшли згоди про укладення мирової угоди по справі № 7/61 про наступне:

1. Сторони підтверджують, що на виконання умов договору міни нерухомого військового майна на житло військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.04, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО за реєстровим №1532, Позивач передав, а Відповідач прийняв нерухоме військове майно військових містечок АДРЕСА_2),

АДРЕСА_5, АДРЕСА_1, АДРЕСА_7, АДРЕСА_6,

АДРЕСА_3), АДРЕСА_4загальною вартістю 5 554 392,00 грн., та Відповідач передав, а Позивач прийняв 66 квартир у м.Коломия Івано-Франківської області та 9 квартир у м.Івано-Франківськ, загальною вартістю 5 555 611,00 грн.

Різниця між вартістю відчуженого військового майна та вартістю одержаних квартир в сумі 1 210,00 грн. безкоштовно зараховано на користь Позивача.

2. Відповідач бере на себе зобов'язання додатково у п'ятиденний термін після набрання чинності даною Мировою угодою перерахувати на рахунок Позивача (банк Одержувача: ОПЕРУ Державного казначейства України; ЄДРПОУ 00034022; код банку (МФО) 820172; рахунок №35227031003192) 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) гривень.

3. Після виконання даної Мирової угоди зобов'язання Сторін за договором міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.09.04 вважаються виконаними повністю та припиненими. Мирова угода підлягає виконанню після її затвердження господарським судом, в зв'язку із чим рішення суду від 30.05.06 по справі № 7/61 сторони не мають права застосовувати.

4. Підписання даної Мирової угоди Сторони стверджують, що після її повного виконання ні одна із сторін не буде мати та не може виставляти жодних вимог та претензій одна до одної.

5. Дійсна мирова угода укладена у трьох примірниках, по одному для кожної із сторін та один примірник для суду.

6. Дана Мирова угода набирає чинності з моменту підписання та затвердження господарським судом."

Постановою від 03.10.06 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Д.Новосад, суддів -О.Михалюк, Г.Мельник) ухвалу від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області залишено без змін, а в задоволенні апеляційного подання Прокуратури відмовлено.

Постановою від 07.11.06 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Д.Новосад, суддів -О.Михалюк, Г.Мельник) апеляційне подання Прокуратури задоволено частково.

Рішення від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області скасовано. Провадження у справі припинено.

Постановою від 25.01.07 Вищого господарського суду України касаційне подання Прокуратури задоволено. Ухвалу від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 03.10.06 Львівського апеляційного господарського суду, а також рішення від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 07.11.06 Львівського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що під час нового розгляду справи Міноборони в порядку ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про відмову від позову (т. ІІІ а.с. 159, 167). Мотивів, що спонукали Міноборони на вчинення такої процесуальної дії вказана заява не містить.

Ухвалою від 15.06.07 (суддя Фанда О.М.) на підставі ст.ст. 22, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі припинено.

При винесенні вказаної ухвали місцевий суд врахував, що заява про відмову від позову подана належним чином уповноваженою особою. Крім того, суд взяв до уваги усні пояснення представника заявника про те, що сторони врегулювали спірні питання, що стосуються предмету спору, поза судовою справою, про що належним чином повідомлено Міністра оборони України.

Не погодившись з ухвалою від 15.06.07 господарського суду Івано-Франківської області, Прокуратура звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційним поданням, яке ухвалою від 12.07.07 Львівського апеляційного господарського суду було прийнято до провадження.

Проте, ухвалою від 28.08.07 Львівським апеляційним господарським судом було прийнято відмову Прокуратури від апеляційного подання та припинено апеляційне провадження у даній справі.

Вважаючи ухвалу від 15.06.07 господарського суду Івано-Франківської області та ухвалу від 28.08.07 Львівського апеляційного господарського суду такими, що порушують їх права, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., як особи, яких не було залучено до участі у справі, щодо яких, на їх думку, прийнято судові рішення, що стосуються їх прав і обов'язків.

В уточненнях до касаційної скарги, наданих на виконання ухвали Вищого господарського суду України від 23.03.09, скаржники визначились, що єдиним процесуальним документом, що оскаржується ними на даному етапі є ухвала від 15.06.07 господарського суду Івано-Франківської області, яку касатори просять скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що при винесенні оскарженого процесуального акту судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п. 6 ст. 22, абз. 2 ст. 78, абз. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Порушення своїх прав оскарженим судовим актом скаржники обґрунтовують тим, що вони є мешканцями гуртожитку військового містечка № 13, що є предметом передачі за договором міни, що є предметом спору у даній справі, та внаслідок припинення провадження у даній справі новим власником гуртожитку (Товариством) вчиняються дії щодо виселення мешканців з їх житла, за умови, що питання про забезпечення мешканців гуртожитку іншим благоустроєним житлом, не вирішено.

У зв'язку з наведеним скаржники вважають, що при винесенні оскарженої ухвали суд не дослідив питання порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що мають відношення до спірного договору.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу мешканців гуртожитку залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу -без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга (з урахуванням уточнень) підлягають задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що мешканці гуртожитку звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу від 15.06.07 господарського суду Івано-Франківської області в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами вказаної норми касаційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов'язків.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що скаржники є мешканцями гуртожитку, що є об'єктом передачі у власність Товариства за договором, що був предметом оскарження у даній справі.

З наданого Товариством письмового відзиву на касаційну скаргу обставин, того, що скаржники є мешканцями іншого гуртожитку, ніж той, ще є предметом оскарженого у даній справі договору міни, не наводяться, та факт того, що саме цей гуртожиток передається у власність Товариства, не спростовується.

За змістом ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Разом з тим, встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Досліджуючи правомірність відмови позивача від позову, суд повинен виходити з норм ст. 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, зокрема: при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про те, що при винесенні оскарженої ухвали місцевим судом питання можливого порушення права і охоронюваних законом інтересів осіб не досліджувалось.

При цьому, слід зазначити, що ст. 127 Житлового кодексу Української PCP передбачено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 вказаного Кодексу). Відповідно до ст.ст. 4-6 цього Кодексу гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду, а відтак зміна власника або утримувача таких об'єктів потребує спеціальної процедури.

Крім того, слід звернути увагу на те, що військове майно згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" -це державне майно закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди тощо. Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами ст. 6 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у визначеному порядку Кабінетом Міністрів України.

Положенням про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 за № 1919 (1919-2000-п) , визначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міністерства Оборони України, погодженого з Міністерством економіки України переліку такого майна за відповідною формою.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при винесенні ухвали суд першої інстанції також порушив права та компетенцію органу влади, якого згідно чинного законодавства наділено відповідними повноваженнями, а тому вирішення заяви Міноборони про припинення провадження у даній справі без з'ясування позиції Кабміну щодо даного питання, є помилковим.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що судом при винесенні ухвали про припинення провадження у справі не було з'ясовано повне коло осіб, права, інтереси та компетенція яких зачипаються спірними правовідношеннями, проте згідно вимог ст.ст. 24, 27, 65 Господарського процесуального кодексу України суд з метою повного та об'єктивного вирішення спору мав вирішити питання про залучення таких осіб до участі у справі, а згідно приписів ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не мав приймати відмови від позову, встановивши, що така дія суперечать законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1950 року, ратифікованої Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ) встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. - 111-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що місцевим судом при винесенні ухвали про припинення провадження у справі наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

З урахуванням наведеного, оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду з урахуванням викладеного у даній постанові Вищого господарського суду України.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу б/н від 29.01.09 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. задовольнити.

Ухвалу від 15.06.07 господарського суду Івано-Франківської області у справі № 7/61-9/80 господарського суду Івано-Франківської області скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті спору.