41/60пн Про визнання права власності на земельну ділянку - 22.04.2009 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Амстор" звернулось до господарського суду Донецької області з позовами до Макіївського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на земельні ділянки у Гірницькому районі міста Макіївки Донецької області: площею 4,9937 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1046 та 14135 00000:11:000:1047; площею 5,9173 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1201 та 1413500000:11:000:1202; площею 4,9937 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1050 та 1413500000:11:000:1051; площею 6,0820 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1099 та 1413500000:11:000:1100; площею 4,9938 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1052 та 1413500000:11:000:1053; площею 4,9933 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1054 та 1413500000:11:000:1055; площею 5,7372 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1058 та 1413500000:11:000:1059; площею 5,4137 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1056 та 1413500000:11:000:1057; площею 5,9173 га, кадастрові номери 1413500000:11:000:1199 та 1413500000:11:000:1200; а також зобов’язання відповідача підписати акт відновлення меж земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території колишнього КСП "Грузький" у Гірницькому районі міста Макіївки (з урахуванням уточнень).

Ухвалами господарського суду Донецької області від 25.06.08 у справах №41/60пн, №41/61пн, №41/62пн, №41/63пн, №41/64пн, №22/71пн, №22/72пн, №22/73пн, №22/74пн, порушених за вказаними позовами, здійснено заміну відповідача на Управління земельних ресурсів у м. Макіївка, а відповідно до ст. 58 ГПК України вищенаведені позови об'єднані в одну справу.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на обставини укладення між позивачем та фізичними особами договорів міни земельних ділянок, на підставі яких позивач набув права власності на спірні земельній ділянки та, виготовивши технічну документацію, звернувся з приводу реєстрації свого права і складання державних актів до відповідача, який не надав жодної відповіді. Також позивач зазначив про відмову відповідача листом №01-1984 від 24.06.08 прийняти участь у складанні Актів відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та прийомки-передачі межових знаків.

Відповідач проти позову заперечив, оскільки видача відповідних актів здійснюється організаціями Державного земельного кадастру, а укладені між позивачем та фізичними особами угоди, на думку відповідача, є нікчемними відповідно до пп. (а), (б) п. 15 розд. Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) .

Позивач не погодився з доводами відповідача, посилаючись на виконання ним вимог ст. 55 Закону України "Про землеустрій" щодо складання технічної документації, а також укладення ним договорів міни земельних ділянок із дотриманням усіх вимог чинного законодавства, у тому числі п. 15 роз. Х "Перехідні положення", ст.ст. 131, 132 ЗК України, параграфом 6 ЦК України (435-15) . Позивач зауважує, що ст. 22 ЗК України передбачено можливість передачі земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва сільськогосподарським підприємствам, а статутом позивача передбачено здійснення такого виду діяльності.

Рішенням від 16.07.08 господарського суду Донецької області (суддя Гончаров С.А.), яке залишено без змін постановою від 18.08.08 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Кулебякіна О.С. –головуючого, Волкова Р.В., Запорощенка М.Д.), позовні вимоги задоволені у повному обсязі як такі, що відповідають чинному законодавству та є обґрунтованими.

Ухвалою від 02.04.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Заступника прокурора Донецької області, в якому заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційне подання мотивовано тим, що укладені між позивачем та фізичними особами договори міни є нікчемними, оскільки їх предметом визначені землі сільськогосподарського призначення. До того ж, на думку прокурора, міна здійснена нерівномірно щодо фізичних осіб, які уклали ці договори, наявні обставини збігу адреси наданих позивачем фізичним особам земель, а відтак для визначення законності цих договорів необхідним є залучення до участі в справі відповідних фізичних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач уклав з фізичними особами –власниками земель сільськогосподарського призначення договори міни земельних ділянок, що є предметом спору в даній справі. У зв'язку з їх укладенням та на підставі ст.ст. 125,126 ЗК України та п. 2.14 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберіганнядержавних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 №43 (z0354-99) , позивач звернувся до відповідача з заявами про оформлення права власності. Відмова відповідача у вчиненні відповідних дій стала підставою для звернення позивача з позовами в даній справі.

Розглянувши справу по суті, суди першої та апеляційної інстанції належним чином не з'ясували предмет даного спору –відмова державного органу в оформленні права власності на землю шляхом видачі державного акту на підставі функцій і повноважень цього органу щодо контролю за земельними ресурсами, враховуючи положення ст.ст. 22, 28, 187-188 ЗК України, ст.ст. 715- 716 ЦК України.

Також суди не прийняли до уваги, що договори міни передбачали відчуження земель сільськогосподарського призначення та оплату фізичним особам різниці між вартістю обмінених земельних ділянок, та не надали правову оцінку відповідності цих договорів міни вимогам земельного законодавства, зокрема обмеженням, встановленим п. 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Згідно з вказаною нормою до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про те, що посилання судів першої та апеляційної інстанцій на норми Цивільного кодексу України (435-15) та окремі положення Земельного кодексу України (2768-14) здійснені без урахування вимог вищевказаної норми і ст.ст. 3, 19, 20, 21, 210 ЗК України, а також без надання правової оцінки договорам обміну земельних ділянок, на підставі яких заявлені позовні вимоги.

Тобто суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.