Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Гончарука П.А.,

суддів: Малетича М.М.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008р. у справі № 2-2/7279-2008 за позовом Виробничо-торгівельного кооперативу "Тюльпан" до Сімферопольської міської ради, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, про визнання права власності,

за участю представників:

Позивача: не з’явились,

Відповідачів: не з’явились,

Прокуратури: Попенко О.С., посвідчення № 203 від 17.12.2007р.

Виробничо-торгівельний кооператив "Тюльпан" (далі –кооператив "Тюльпан", Позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі –АРК) з позовом до Сімферопольської міської ради (далі –Сімферопольська міськрада, Відповідач 1), виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (далі –виконком Сімферопольської міськради, Відповідач 2), про визнання права власності на будівлю кафе-магазину загальною площею 113,7 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Сімферополь, вул. Щаденко, 1.

Рішенням господарського суду АРК від 02.07.2008р. позов кооперативу "Тюльпан" було задоволено.

У касаційному поданні заступник прокурора АРК (далі –Прокурор), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду АРК у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, який уточнив вимоги за касаційним поданням –просив скасувати прийняте у справі судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.12.2002р. між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено договір оренди земельної ділянки № 3-Н-1987 (далі –Договір), відповідно до умов якого (п.1.1.) Відповідач 1 (Орендодавець) передав, а Позивач (Орендар) взяв в оренду земельні ділянки площею 0,0145 га та 0,0109 га, що розташовані за адресою: місто Сімферополь АРК, вул. Щаденко, 1.

Згідно п. 2.1. вказаного Договору, він укладений по відношенню до земельної ділянки розміром 0,0145 га –терміном на 49 років і по відношенню до земельної ділянки розміром 0,0109 га –терміном на 2 роки.

Відповідно до п. 4.1. Договору вищевказані земельні ділянки передавались з ціллю несільськогосподарського використання, а саме: 0,0145 га –для будівництва кафе та магазина і 0,0109 га –для розташування літнього майданчика кафе. Зміна цільового використання орендованої земельної ділянки в період дії цього Договору не допускається.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про визнання права власності на будівлю кафе-магазина загальною площею 113,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Сімферополь АРК, вул. Щаденко, 1.

Суд першої інстанції, посилаючись на ст. 331 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), згідно якої право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, а також на ч. 5 ст. 376 цього ж Кодексу, якою передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб і, не встановивши порушення такого права, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог кооперативу "Тюльпан".

Разом з тим, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції в повній мірі не відповідають обставинам справи, є передчасними і такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Так, згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до вимог частин 1-5 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім того, згідно п. "б" ст. 80, ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України (далі –ЗК України), суб’єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пп.пп. "а", "є" ст. 11 цього ж Кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи право власності на збудоване приміщення будівлю кафе-магазина загальною площею 113,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Сімферополь АРК, вул. Щаденко, не звернув належної уваги на те, що рішенням № 43 від 29.10.2002р. прийнятого на 4-ій сесії Сімферопольської міськради, визначено порядок надання Позивачу земельної ділянки саме в оренду. При цьому, судом не досліджувалось належним чином питання про надання Позивачу вказаної земельної ділянки під забудову у встановленому законодавством порядку.

В той же час, саме рішення № 43 від 29.10.2002р. 4-ої сесії Сімферопольської міськради, на яке посилався у своєму рішенні суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутнє.

Крім того, відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його переадресації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Також, статтею 18 Закону "Про основи містобудування" передбачено, що закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об’єктів забороняється.

Проте, вказані правові норми взагалі не були враховані судом при вирішенні даного спору.

За таких обставин, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008р. підлягає скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з’ясувати всі обставини, які мають значення для справи, коло осіб, прав і обов’язків яких стосується рішення по даній справі і, відповідно до встановленого та вимог закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008р. у справі № 2-2/7279-2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.