6/115-08 Про визнання договору оренди недійсним та про визнання договору оренди дійсним - 21.04.2009 Прийняття

Козятинська міська рада звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання договору оренди № 59 від 01.08.2005 року недійсним та зобов'язання звільнити займане приміщення.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1подав зустрічний позов до Козятинської міської ради про визнання договору оренди № 59 від 01.08.2005 року дійсним.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.09.2008 року по справі № 6/115-08 (суддя Говор Н.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 року по справі № 6/115-08 (головуючий суддя Пасічник С. С., судді Гулова А. Г., Щепанська Г. А.), позов задоволено частково: визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності № 59 від 01.08.2005 року, укладений між Козятинською міською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1Зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 звільнити приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати його Козятинській міській раді. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Козятинської міської ради 42,50 грн. витрат з держмита та 59 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. В зустрічному позові Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Козятинської міської ради відмовлено.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.09.2008 року, в якій стверджує про неправильне застосування судами приписів ч. 2 ст. 220 ЦК, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з виходом у відпустку судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи № 6/115-08 розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.04.2009 року утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий - Муравйов О. В., судді: Полянський А. Г., Коробенко Г. П.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовами в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. - 111-5, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

За згодою відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовами, в судовому засіданні 21.04.2009 року оголошені вступна та резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовами, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що 01.08.2005 року між Козятинською міською радою (орендодавцем) та Суб'єктом підприємницької діяльності Пилипчуком Василем Мироновичем (орендарем) було укладено договір оренди № 59 нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину нежилого приміщення для розміщення магазину площею 118,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та знаходиться на балансі міської ради.

Майно передано в оренду на п'ять років: з 01.01.2006 року до 01.01.2011 року.

Згідно свідоцтва про право власності № 92 від 01.12.2005 року та реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, що належать юридичним особам, будинок поАДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста Козятина в особі міської ради на праві комунальної власності.

Відповідно до ст. 793 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 794 цього Кодексу договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Судами встановлено, що сторонами не було здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди № 59 від 01.08.2005 року.

Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частина 1 статті 220 ЦК України передбачає, що в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Проаналізувавши положення ч. 2 ст. 220 цього Кодексу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зі змісту вказаної норми вбачається, що обов'язковою умовою для визнання договору дійсним в судовому порядку є одночасність дотримання наступних умов: сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами; відбулось повне або часткове виконання договору; одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірний договір не був посвідчений нотаріально та зареєстрований.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що спірний договір з урахуванням ч. 2 ст. 220 ЦК України має бути визнаний дійсним.

Колегія суддів не приймає дане твердження, оскільки апеляційним та місцевим судами встановлено, що СПДОСОБА_1користувався переданим йому в оренду майном й сплачував орендну плату, заборгованість по якій відсутня.

Проте, ставлячи в зустрічній позовній заяві вимогу про визнання дійсним у відповідності до ч. 2 ст. 220 ЦК України договору оренди № 59 від 01.08.2005 року, СПДОСОБА_1всупереч приписам ст. 33 ГПК України не надав суду доказів того, що Козятинська міська рада ухилялась від нотаріального посвідчення вказаного договору.

Посилання скаржника на лист-звернення до Козятинської міської ради 15.08.2008 року щодо нотаріального посвідчення договору оренди № 59 від 01.08.2005 року та лист-відповідь на нього за № 1633/08 від 08.09.2008 року колегією суддів відхиляється, оскільки апеляційний суд встановив, що СПДОСОБА_1звертався до, Козятинської міськради щодо нотаріального посвідчення договору вже під час розгляду даної справи судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією з істотних умов договору оренди є страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Судами встановлено, що зі змісту договору № 59 вбачається, що останній вказаної умови не містить.

Місцевий господарський суд встановив, що зі змісту п. 10.8 укладеного між сторонами договору оренди не можна зробити висновок, що питання страхування орендарем взятого ним в оренду майна було узгоджено сторонами, адже, відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду.

Отже, умова страхування орендарем взятого ним в оренду майна визначена законом як істотна і повинна міститись у договорі оренди комунального майна.

Стаття 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" конкретизує умову страхування щодо ризику випадкової загибелі чи пошкодження об'єкту оренди, однак це не позбавляє сторони договору необхідності внесення до змісту договору умови, яка визначена Законом, як істотна.

Також судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами в установленому законом порядку вносились зміни до договору оренди № 59 від 01.08.2005 року з метою приведення його умов у відповідність до вимог ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" в частині доповнення умов про страхування орендарем об'єкту оренди.

Посилання скаржника на те, що сторони домовились з усіх істотних умов договору, оскільки в його п. 10.8 передбачили, що відносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України, колегією відхиляється, оскільки суди встановили відсутність в спірному договорі всіх суттєвих умов, визначених законодавством.

Страхування орендарем об'єкту під час розгляду справи в суді також правомірно відхилено судом апеляційної інстанції як заперечення проти первісного позову, оскільки факт виконання спірного договору не впливає на оцінку його дійсності та дотримання всіх вимог закону на момент укладення спірного договору.

З урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Козятинської міської ради в частині визнання договору оренди № 59 від 31.08.2005 року недійсним та звільнення СПД ОСОБА_1 приміщення по вул. Леніна, в м. Козятині є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню на підставі ч. 4 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 220, 793 ЦК України. Зустрічні ж позовні вимоги підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та наявних в матеріалах справи доказах, а тому підлягають відхиленню.

Суди першої та апеляційної інстанцій також обгрунтовано дійшли висновку про відмову в позові позивачу за первісним позовом про визнання спірного договору таким, що не відбувся, пославшись на положення ст. 16 ЦК України.

Всі інші доводи скаржника щодо наявності у спірному договору всіх передбачених законом істотних умов та намагань заявника нотаріально посвідчити договір, зводяться до переоцінки встановлених місцевим та апеляційним судами обставин, що ст. - 111-7 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки місцевого суду та суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду не вбачається.