42/259 Про стягнення заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення - 16.04.2009 Прийняття

У червні 2008р. Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-6" про стягнення заборгованості на суму 42486,16грн., інфляційних втрат на суму 7321,38грн.

Рішенням господарського суду м.Києва від 23.07.2008р. у справі №42/259 (суддя Паламар П.І.) позов Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-6" на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 49807,54грн. боргу, 7321,38грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 498,08грн. витрат по оплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2008р. у справі №42/259 (колегія суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Шапрана В.В.) апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-6" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 23.07.2008р. у справі №42/259 скасовано. В задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-6" 250грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу позивача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.06.1999р. між Державним комунальним підприємством "Київводоканал" (реорганізованим у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" за наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києва №359 від 20.07.2001р.) та відповідачем був укладений договір №6831/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами п.1.1 якого позивач (постачальник) зобов'язувався забезпечити відповідачу (абоненту) постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а відповідач, в свою чергу, сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. №65 (z0165-94) (далі - Правила).

За умовами п.2.1 цього договору позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82.

В пункті 3.1 даного договору сторони погодили, що кількість води, яка подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи (п.3.5 даного договору).

За умовами п.3.4 цього договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил (z0165-94) .

Пунктом 3.7 даного договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Місцевий господарський суд, задовольняючи заявлені позивачем вимоги, виходив з того, що за розрахунком, проведеним відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства на підставі маршрутних листів, платіжних вимог-доручень і розшифровок рахунків абонента за спірний період, дебетово-інформаційних повідомлень позивачем за даними надано відповідачу протягом 01.11.2006р. - 01.04.2008р. послуги з водопостачання та водовідведення, заборгованість за які з урахуванням знижки 72509,75грн., сплати відповідачем одержаних послуг на суму 30023,59грн., становить 42486,16грн. При цьому, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 622, 625 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання за договором інфляційних втрат на суму 7321,38грн.

Проте суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями позивача про те, що відповідач не надав доказів щодо наявності заперечень з кількості або вартості отриманих послуг у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи з направленням повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін, та дійшов висновку, що відповідно до п.3.5 спірного договору дані позивача для відповідача є прийнятими.

Водночас судом апеляційної інстанції визнано вірним висновок, що заборгованість відповідача за спірний період становить 42486,16грн.

З посиланнями на приписи п.1 ч.2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", якою визначено обов'язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, оцінивши наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень №12 від 31.01.2007р. на суму 2000грн., №13 від 28.02.2007р. на суму 3000грн., №36 від 29.03.2007р. на суму 5000грн., №42 від 27.04.2007р. на суму 5000грн., №62 від 31.05.2007 р. на суму 10000грн., №70 від 03.07.2007р. на суму 15000грн., №78 від 01.08.2007р. на суму 10000грн., №97 від 03.09.2007р. на суму 5000грн, №101 від 27.09.2007р. на суму 10000грн., №121 від 05.11.2007р. на суму 5000грн., апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що розмір проведених відповідачем платежів за надані у спірний період послуги за договором становить 70000грн, а з урахуванням пільг та субсидій - 74941,51грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції вказано про безпідставне неврахування позивачем в рахунок належних у цей період платежів проведеної відповідачем оплати у розмірі 70000грн, із зазначеним, що в цих платіжних дорученнях призначення платежу: оплата за холодну воду згідно договору №6831/4-02 від 15.06.1999р.

Врахувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем за спірний період.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України погодитись не може та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень ГК України (436-15) , Господарський кодекс України (436-15) застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.п.1.3, 12.2 Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України (z0165-94) абонентами, що користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Тобто, один рахунок-один договір.

Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у Водоканалі як абонентів водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосувати до них заходи впливу, передбачені цими Правилами (z0165-94) .

Натомість зазначені приписи були залишені поза увагою суду першої інстанції при розгляді даного спору по суті, а відтак не з'ясовано всупереч приписів ст. 43 ГПК України, чи був присвоєний позивачем відповідачу абонентський номер і за яким був зареєстрований прилад обліку води, та за якими об'єктами відповідача.

Апеляційний господарський суд на ці порушення уваги не звернув, не виправив їх під час перегляду справи в апеляційному порядку, проте натомість допустив інші.

Так, судом апеляційної інстанції не з'ясовано та не перевірено на підставі належних та допустимих доказів всупереч приписів ст.ст. 38, 43 ГПК України доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі щодо присвоєння позивачем за договором №6831/4-02 від 15.09.1999р. відповідачу абонентського номеру 1-708 на прилад обліку (водолічильник) в будинках по вул. М.Якубовського, 11, та вул.Крейсера "Аврора", 5, корп.1.

Водночас судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку всупереч приписів ст.ст. 38, 43 ГПК України не було надано належної правової оцінки наданим відповідачем в суді апеляційної інстанції витягам з розрахункового листа від 25.11.2008р. (код абонента 1-708 та 1-50708) (а.с.108-109).

Водночас оцінюючи надані відповідачем копії платіжних доручень (а.с.137-141) суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене в цих платіжних дорученнях в призначенні платежу окрім "оплата за холодну воду згідно договору №06831/4-02 від 15.06.1999р. - абонемент 1-50708", внаслідок чого судом апеляційної інстанції не з'ясовано, який з абонентських номерів 1-50708 або 1-708 присвоєний відповідачу позивачем за договором №6831/4-02 від 15.06.1999р., а також за яким абонентським номером позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відповідача, що свідчить про передчасність висновку апеляційного господарського суду про відсутність заборгованості відповідача.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, чим порушили норми процесуального права, не застосували належні норми матеріального права, у зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, прийняті у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних відносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.