Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Подоляк О.А.

за участю представників: позивача –

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Продторг-Тернопіль" на рішення господарського суду Тернопільської області від 7 травня 2009 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року у справі за позовом ТзОВ "ТД Міжрегіональні ресурси" до Приватного підприємства "Продторг-Тернопіль" про стягнення 25884, 94 грн.,

У квітні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача про стягнення 24766,24 грн. основного боргу за товар, одержаний по видатковій накладній №135094 від 23.12.2008 року згідно договору №49/а на поставку товару, 553,76 грн. пені, 386,49 грн. втрат від інфляції та 138,45 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 7 травня 2009 року (суддя Андрушків Г.З.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 24766,24 грн. основного боргу, 553,76 грн. пені, 386,49 грн. втрат від інфляції, 138,45 грн. 3% річних, судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, приватне підприємство "Продторг-Тернопіль" просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами, 1 березня 2008 року між сторонами у справі був укладений договір №49/а на поставку товарів, за умовами якого позивач зобов’язався поставити, а відповідач – прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.2.2 укладеного договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача або шляхом внесення готівки в касу позивача. Оплата товару проводиться на умовах тридцять календарних днів (попередньої оплати або відтермінування платежу з дня отримання товару із зазначенням кількості календарних днів).

На виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу товар (алкогольні напої) на загальну суму 25766,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №52 від 26 лютого 2009 року з вимогою про оплату поставленої продукції.

Враховуючи, що у встановлений даним договором термін відповідач свої зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, оплативши товар тільки частково, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 24766,24 грн. боргу, що становить суму вартості отриманого, але не сплаченого відповідачем товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, пунктом 6.1 укладеного сторонами договору передбачається нарахування пені за порушення строків оплати вартості отриманого товару в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Враховуючи, що відповідач оплату за отриманий ним товар своєчасно не здійснив, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 553,76 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Рішення господарського суду Тернопільської області від 7 травня 2009 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємства "Продторг-Тернопіль" – без задоволення.