Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Генеральної прокуратури України Сахно Н.В.,

закритого акціонерного товариства "Рівне-Борошно" Буковського В.М.,

1 вересня 2007 року заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Рівненський комбінат хлібопродуктів" в особі ліквідатора Загривого М.М. (далі –ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів") та закритого акціонерного товариства "Рівне Борошно" (далі –ЗАТ "Рівне-Борошно"), про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку від 22 вересня 2005 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього, зобов'язання відповідачів повернути одне одному все отримане по договору купівлі-продажу та про зобов`язання передати гуртожиток у комунальну власність.

Заявою від 12 травня 2008 року № 3070 вих-06 заступник прокурора м. Рівне уточнив позовні вимоги, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу гуртожитку від 22 вересня 2005 року, визнати гуртожиток, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 35 об'єктом державного житлового фонду та передати його у відання Рівненської міської ради.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 травня 2008 року (суддя Коломис В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2007 року (колегія суддів: Процик Т.С. –головуючий, Городечна М.І., Кузя В.Л.) вказане рішення залишено без змін, а апеляційне подання заступника прокурора м. Рівне –без задоволення.

Не погоджуючись з винесеною постановою, заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить прийняті у справі рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області у зв'язку з порушенням судами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), ст.ст. 3- 6 Житлового кодексу Української РСР (далі –ЖК Української РСР), ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

В обґрунтування позову заступник прокурора м. Рівне послався на те, що внаслідок неправомірних дій по відчуженню майна, яке у процедурі банкрутства підлягало передачі у комунальну власність Рівненська міська рада позбавлена права отримати у комунальну власність гуртожиток, а громадяни –мешканці гуртожитку, позбавлені права на приватизацію державного житлового фонду (а.с. 3-4).

При цьому заступник прокурора м. Рівне послався на порушення ліквідатором ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки до ліквідаційної маси було включено гуртожиток, який відповідно до вказаної норми закону підлягає передачі до комунальної власності, а тому заявник касаційної скарги вважає, що спірний договір купівлі-продажу гуртожитку згідно із ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України має бути визнаний недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заступник прокурора м. Рівне, подаючи позов, не довів і належно не обґрунтував чим було порушено інтереси держави та громадян України в результаті продажу ліквідатором боржника вказаного гуртожитку. При цьому, суд послався на те, що позов пред'явлено не в інтересах держави в особі органу державної влади, який наділено повноваженнями органу виконавчої влади, а в інтересах територіальної громади в особі її представницького органу - міської ради, яка сама по собі є суб'єктом права комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 427 від 28 липня 2000 року з додатком-переліком нерухомого майна, що передається до статутного фонду ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів", за підприємством було зареєстроване право власності на приміщення гуртожитку по вул. Біла, 35 в м. Рівне, яке в свою чергу було зареєстроване в КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" вперше 2 серпня 2000 року, а потім 19 липня 2005 року за реєстраційним номером № 9438984.

В процесі здійснення процедури банкрутства ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" ліквідатором товариства, Загривим М.М., 22 вересня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" передав, а покупець ЗАТ "Рівне-Борошно" прийняв у власність гуртожиток, загальною площею 1060 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Біла, буд. 35 (т. 1 а.с. 231).

Статтею 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Наведена норма Закону свідчить про виняткове правове положення об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, і виключає можливість зарахування такого майна до складу ліквідаційної маси підприємства боржника та його відчуження на загальних підставах.

Положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) є обов’язковими для ліквідатора і не могли тлумачитися ним на власний розсуд.

Разом з тим, господарський суд Рівненської області, відмовляючи заступнику прокурора м. Рівне у позові, зазначив, що ліквідатор боржника на час формування ліквідаційної маси діяв в межах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а відтак, ВАТ "Рівненський комбінат хлібопродуктів" в особі його ліквідатора, як власник майна, мав право здійснити відчуження спірного гуртожитку.

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на норми Цивільного Кодексу України (435-15) , які передбачають умови чинності правочину та підстави його недійсності (ст.ст. 203, 215 ЦК України), зазначив, що не може погодитися з доводами заступника прокурора м. Рівне про порушення ст. 26 Закону, оскільки законом не визначено порядку передачі майна (гуртожитків) недержавними підприємствами у відання міських рад в ході ліквідаційної процедури.

Однак, своїх висновків щодо наведених прокурором доводів про підстави недійсності договору купівлі-продажу гуртожитку від 22 вересня 2005 року, суд не зробив і належної оцінки встановленим обставинам, як і зібраним у справі доказам, не дав.

Вказані вище обставини свідчать про те, що рішення господарського суду Рівненської області від 16 травня 2008 року у справі № 5/108, було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, проте суд апеляційної інстанції вважав його правильним і не звернув уваги на те, що через формальні підстави господарський спір фактично залишився не вирішеним. За таких обставин судові рішення попередніх судових інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене вище, належного визначити, при необхідності –уточнити, суть заявлених заступником прокурора м. Рівне вимог, та правові підстави цих вимог, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючисьст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника прокурора Рівненської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2008 року та рішення господарського суду Рівненської області від 16 травня 2008 року у справі № 5/108 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.