Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Прокурор м. Харкова в інтересах держави в особі Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Військової частини А 3074 Міністерства оброни України про стягнення 177594 грн. 72 коп. заборгованості за договором №18-20172 від 14 лютого 2009 року.

В процесі розгляду справи позивач надав до суду заяву в якій просив суд припинити провадження у справі з посиланням на виконання відповідачем своїх зобов'язань та остаточну сплату ним існуючої заборгованості.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 липня 2009 року (суддя Бровченко І.О.) у справі №10/17-09 провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України з посиланням на виконання відповідачем своїх зобов'язань та відсутність предмету спору; з відповідача на користь державного бюджету України стягнуто 1775 грн. 94 коп. держмита та 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2009 року (головуючий суддя Пушай В.І., судді Такмаков Ю.В., Плужник О.В.) у справі №10/17-09 апеляційну скаргу Військової частини А 3074 Міністерства оброни України залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 02 липня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Військова частина А 3074 Міністерства оброни України, вважаючи ухвалу та постанову у даній справі такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, вказуючи на ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", мотивувальну частину Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (v003p710-99) , ст. 104, 173, 174, 175, 179, 193 ГК України, ст.51 БК України, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 02 липня 2009 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2009 року у справі №10/17-09.

Вищим господарським судом України ухвалою від 06 листопада 2009 року у справі №10/17-09 порушено касаційне провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскаржуваною ухвалою на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України з посиланням на виконання відповідачем своїх зобов'язань та відсутність предмету спору провадження у справі припинено; з відповідача на користь державного бюджету України стягнуто 1775 грн. 94 коп. держмита та 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Покладаючи на відповідача судові витрати та припиняючи провадження у справі господарські суди, керуючись ст.ст. 44, 49, 80 ГПК України, виходили з того, що підставою для подання позову було неналежне виконання відповідачем умов договору, а заборгованість, що була предметом спору, погашена відповідачем після звернення прокурора до суду.

Відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі в разі якщо відсутній предмет спору.

Згідно ст. 44 ГПК України держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є судовими витратами, оскільки вони пов'язані з розглядом справи.

Стаття 49 ГПК України встановлює якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідач є самостійною юридичною особою, яка з урахуванням вимог ст.ст. 1, 12, 21 ГПК України може бути стороною по господарській справі.

Відповідно до ст.ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне фінансово-економічне Управління Збройних сил України в м. Харкові Міністерства оборони України не є стороною за договором №18-20172 від 14 лютого 2009 року, заборгованість за яким була предметом спору. Сама угода не містить будь-яких посилань на вказану особу, а так само не містить будь-яких зобов'язань останнього щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги в рамках даного договору, тому положення зазначеного договору не можуть породжувати для Головного фінансово-економічного Управління Збройних сил України в м. Харкові Міністерства оборони України будь-яких зобов'язань.

Зазначені обставини спростовують посилання відповідача на вимоги чинного законодавства України, відповідно до яких установа відповідача є неприбутковою та фінансується за рахунок коштів держбюджету, а самі кошти до нього надходять від їх розпорядника - Головного фінансово-економічного Управління Збройних сил України в м. Харкові Міністерства оборони України, який таким чином є платником по всіх зобов'язаннях відповідача, в зв'язку з чим, висновки господарського суду про відмову в задоволенні клопотання про залучення до участі в справі Головного фінансово-економічного Управління Збройних сил України м. Харкові Міністерства оборони України є законними та обґрунтованими.

Господарськими судами попередніх інстанцій також зазначено, що вимогами чинного законодавства України, зокрема ст. 25 Бюджетного кодексу, постановою КМУ від 09 липня 2008 року "Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ" (609-2008-п) передбачено порядок стягнення судових витрат з бюджетної установи, що свідчить про відсутність необхідності залучати до участі в справі орган, через який і здійснюється фінансування цієї установи.

Господарські суди попередніх інстанцій також прийшли до висновку про те, що доводи відповідача про відсутність права прокурора на звернення до суду за захистом інтересів позивача у справі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки прокурор при зверненні до суду діяв в межах повноважень, наданих йому ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 ГПК України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає доводи касаційної скарги Військової частини А 3074 Міністерства оброни України такими, що не знайшли свого підтвердження, тому погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, ухвалу та постанову яких залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Військової частини А 3074 Міністерства оброни України залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2009 року у справі №10/17-09 залишити без змін.